Дружина та донька херсонця загинули від російського снаряда. Він прийняв доленосне рішення
На місці загибелі жінок досі сліди крові, сюди на знак скорботи люди несуть тюльпани та троянди. На цій алеї херсонець Володимир Дудка в одну мить втратив кохану дружину та єдину доньку...
До повномасштабного вторгнення 50-річний Володимир Дудка працював спортивним лікарем та фізіотерапевтом багатьох українських футбольних клубів, пише газета "Експрес". Чоловік із сім’єю пережив окупацію міста.
"Якось, — розповідає Володимир, — зателефонували з Москви. Повідомили, що замість українського футбольного клубу "Кристал" буде створено клуб "Фрегат". Мене запросили на роботу, обіцяли 100 тисяч рублів і премії. Я відмовився, у відповідь почув, що зі мною ще будуть говорити. Але, на щастя, нікуди не забирали й не катували. Ми вірили, що ЗСУ звільнять Херсон. Упевненості додавав український прапор, який два місяці майорів над залізничним вокзалом. Я настільки люблю Україну, що готовий був жити без світла, газу, тільки б дочекатись наших військ. І коли у листопаді ЗСУ звільнили Херсон, це був найкращий подарунок мені на ювілей".
Донька Володимира працювала майстринею у салоні лазерної епіляції, дружина там же — адміністраторкою. А Володимир був завідувачем медичної лабораторії. "Ірина та Марина були зооволонтерками, бо любили тварин, — каже чоловік. — Вдома у нас мешкали три кішки, мої дівчата ще й безпритульних тварин підгодовували. У день загибелі встигли рознести їжу котикам та песикам нашого мікрорайону".
"Ірина та Марина повертались додому алеєю, залишалось 150 метрів до нашого будинку, — згадує Володимир найстрашніший день у своєму житті. — Праворуч школа, в якій вчилась дочка, ліворуч — садочок. Аж раптом пролунав вибух! Я був у квартирі й добре почув його, мерщій став телефонувати дружині. У нас була домовленість, що після третього гудка вона за будь-яких обставин має взяти слухавку. На цей раз — не взяла. У Марини взагалі був вимкнений мобільний. Я мерщій одягнувся і вибіг надвір. Біжучи, набирав кохану. На сьомий раз слухавку взяла незнайома жінка й сказала: "Вибачте, але вона загинула".
На місці вже була поліція. Біля тіл — калюжі крові, від удару донечці відірвало сережку з вуха, то люди її потім знайшли. Ірина та Марина потрапили в епіцентр падіння снаряда, поруч аж випалило траву й пошкодило дерева".
Володимир Дудка каже, що його розривають відчай та злість. "Вони забрали моїх коханих, — каже чоловік. — Ці рашисти гірші від тварин. Я проклинаю їх і буду мститись до кінця життя. Тому вирішив йти у ЗСУ. Хотів би медиком в артилерію, але вже куди візьмуть. Переживаю лише, що через цукровий діабет мені можуть відмовити, проте проситимуся. Житиму й воюватиму тепер за трьох".