На місці загибелі жінок досі сліди крові, сюди на знак скорботи люди несуть тюльпани та троянди. На цій алеї херсонець Володимир Дудка в одну мить втратив кохану дружину та єдину доньку...
До повномасштабного вторгнення 50-річний Володимир Дудка працював спортивним лікарем та фізіотерапевтом багатьох українських футбольних клубів, пише газета "Експрес". Чоловік із сім’єю пережив окупацію міста.
"Якось, — розповідає Володимир, — зателефонували з Москви. Повідомили, що замість українського футбольного клубу "Кристал" буде створено клуб "Фрегат". Мене запросили на роботу, обіцяли 100 тисяч рублів і премії. Я відмовився, у відповідь почув, що зі мною ще будуть говорити. Але, на щастя, нікуди не забирали й не катували. Ми вірили, що ЗСУ звільнять Херсон. Упевненості додавав український прапор, який два місяці майорів над залізничним вокзалом. Я настільки люблю Україну, що готовий був жити без світла, газу, тільки б дочекатись наших військ. І коли у листопаді ЗСУ звільнили Херсон, це був найкращий подарунок мені на ювілей".
Донька Володимира працювала майстринею у салоні лазерної епіляції, дружина там же — адміністраторкою. А Володимир був завідувачем медичної лабораторії. "Ірина та Марина були зооволонтерками, бо любили тварин, — каже чоловік. — Вдома у нас мешкали три кішки, мої дівчата ще й безпритульних тварин підгодовували. У день загибелі встигли рознести їжу котикам та песикам нашого мікрорайону".
"Ірина та Марина повертались додому алеєю, залишалось 150 метрів до нашого будинку, — згадує Володимир найстрашніший день у своєму житті. — Праворуч школа, в якій вчилась дочка, ліворуч — садочок. Аж раптом пролунав вибух! Я був у квартирі й добре почув його, мерщій став телефонувати дружині. У нас була домовленість, що після третього гудка вона за будь-яких обставин має взяти слухавку. На цей раз — не взяла. У Марини взагалі був вимкнений мобільний. Я мерщій одягнувся і вибіг надвір. Біжучи, набирав кохану. На сьомий раз слухавку взяла незнайома жінка й сказала: "Вибачте, але вона загинула".
На місці вже була поліція. Біля тіл — калюжі крові, від удару донечці відірвало сережку з вуха, то люди її потім знайшли. Ірина та Марина потрапили в епіцентр падіння снаряда, поруч аж випалило траву й пошкодило дерева".
Володимир Дудка каже, що його розривають відчай та злість. "Вони забрали моїх коханих, — каже чоловік. — Ці рашисти гірші від тварин. Я проклинаю їх і буду мститись до кінця життя. Тому вирішив йти у ЗСУ. Хотів би медиком в артилерію, але вже куди візьмуть. Переживаю лише, що через цукровий діабет мені можуть відмовити, проте проситимуся. Житиму й воюватиму тепер за трьох".
