Артем Мороз родом з Дніпропетровської області, проте вже кілька років разом із сім’єю жив у Києві.
"24 лютого 2022-го я поїхав на місце прийому до ТрО, але охочих було вже дуже багато, і мені відмовили. 24 березня, проте, я вже був у лавах ЗСУ, — згадує чоловік. — Сказав дружині: якщо не відпустить, не пробачу їй цього".
За десять днів батальйон, в якому служив Артем Мороз, уже був під Миколаєвом. Згодом — на півдні Херсонського напрямку.
"Саме там, на нулі, 14 вересня я й дістав поранення. Три дні пробув у лікарні Миколаєва, потім місяць в Одесі, далі — в Ірпінському шпиталі та ще кількох санаторіях, — каже Артем. — Ні про що не жалкую. Навпаки, пишаюся тим, що мав честь захищати свою родину і країну".
Після ампутації Артемова дружина взялася шукати тих, хто міг би посприяти з протезуванням. Натрапила на фонд Revived Soldiers Ukraine, який допомагає українським ветеранам з протезуванням та реабілітацією у США, надає військове забезпечення й покриває гуманітарні потреби. У березні ветеран вирушив до Штатів, щоб там пройти етап протезування.
"До поранення я активно займався спортом. Регулярно ходив у тренажерний зал, басейн, бігав перед роботою. Час від часу брав участь у марафонах, міг пробігти три, а то й п’ять кілометрів, — згадує 43-річний воїн. — Подумав якось: чого б не поставити собі за мету взяти участь і у Бостонському марафоні? Активно тренуватися почав у жовтні 2022 року. Весь час старався тримати себе у формі, позбутися зайвої ваги, яка з’явилася, коли лежав по шпиталях та пересувався у візку".
Повна дистанція Бостонського марафону — 42 кілометри. Ветеран взяв участь у короткому забігу, який тривав 30 хвилин. Увесь час поряд була спортсменка й координаторка фонду Revived Soldiers Ukraine Надія Османкіна. Вона супроводжує українських ветеранів у протезувальному центрі, допомагає у побутових справах в Америці.
"На жаль, бігти безперервно я не міг. Моя підготовка ще недостатня, та й на ногах були лише тренувальні протези. Тому почав забіг, Надія його продовжила, а я вже фінішував. Проте той кілометр, який мені вдалося здолати — велике досягнення. Ще в жовтні я лежав в Одеській лікарні, і мені зашивали дірки в ногах від осколків, а нині я біжу. Це щось нереальне. Я ніби злітав на Місяць і повернувся", — усміхається чоловік.
Артем задоволений результатом і нетерпляче чекає на свої бігові протези, щоб почати тренування і взяти участь вже у повноцінному марафоні.
"Наступного року планую пробігти Бостонський марафон — усі 42 кілометри. Із тренеркою Надією вже домовився", — каже ветеран.
Невдовзі Артем вирушить додому, де продовжить реабілітацію. У планах — відвідини госпіталів і моральна підтримка воїнів, котрі пережили ампутацію.
"Коли ти у госпіталі лежиш і тебе зранку й до вечора мучать фантомні болі, то дуже важко. Тому буду допомагати хлопцям чим зможу. Також працюватиму. За професією я будівельник і хочу продовжити свою діяльність, — каже Артем. — Головне, що мають знати ветерани: не треба зупинятися ні перед чим і йти тільки вперед. У світі немає нічого неможливого".
