Серед українців, які наважуються відкрити власну справу у Польщі, переважають люди, які тривалий час живуть у країні і встигли вивчити мову. Зазвичай вони добре знають польські закони та мають мережу знайомств. Біженці, які щойно прибули в країну, не такі рішучі, пише Wyborcza.pl.
Вікторія приїхала до Польщі 5 років тому з чоловіком та дітьми. За освітою вона вчитель, але в Україні закінчила курси з косметології. Зарплати чоловіка не вистачало, тож Вікторія одразу почала шукати роботу. В пригоді стали знання про догляд за нігтями, віями та обличчям.
Знайшла роботу в двох салонах краси і останні 2,5 роки працювала майстром манікюру. Але події 24 лютого змінили її звичний спосіб життя.
"Соцмережі заполонили запити біженок – вони хвилювалися, чи є для них робота в Польщі. Вони не знали мови, могли займатися лише роботою, яка не вимагала кваліфікації: робота на конвеєрі, миття підлоги, прибирання. Мені їх було шкода", — згадує Вікторія.
Жінка почала думати, як їм допомогти. Вона наважилася відкрити власну справу, щоб найняти хоча б кількох жінок з України. Вклала власні заощадження, бо не хотіла брати кредити. Усі необхідні дозволи вона отримала сама. На її думку, процедура створення фірми в Польщі дуже проста і прозора.
Сьогодні Вікторія має два салони — в Глівіце та в Катовіце. У них працює кілька українок. В середньому отримують 3 тисячі злотих зарплати і чайові.
Для клієнтів заклад рекламує себе як український салон краси, де працюють українки. Тому власниця одразу попереджає, що працівниці не досконало володіють польською мовою.
"Наша якість компенсує цю незручність. Мої колеги знають свою роботу. Вони ладнають з польськими клієнтами, показують їм фотографії та картинки. Є також інтернет-перекладач", - додає жінка.
Салони Вікторії вже мають постійних клієнтів серед польок та українок.
У Пшеворську Підкарпатського воєводства біженці з інвалідністю проходять професійну та соціальну реабілітацію, повідомляє Polskie Radio.
Ян Виґнанєц, директор Дому милосердя, говорить, що метою проєкту є надання неповносправним біженцям шансу стати більш незалежними, а особам з незначними розладами — отримати професійну кваліфікацію.
"Ми проводимо курси польської мови, які мають полегшити і, сподіваюся, полегшать це спілкування. Особі з інвалідністю в Польщі важко знайти роботу, не кажучи вже про людину з мовним бар’єром. Саме тому ми започаткували цей проєкт. Я сподіваюся, що він допоможе нашим підопічним, вони знайдуть своє місце на землі", — додає Ян Виґнанєц.