Люблін. Місто не знає, скільки українських дітей не у школі. "Чи вони взагалі встають з ліжка"
У міських школах у Любліні навчається 1978 біженців з України, в тому числі 1403 осіб – це учні початкової школи та 179 – старшокласники. До цього числа слід додати дітей , які навчаються у неміських школах. А от скільки біженців-дітей залишаються поза системою освіти, ніхто не знає, пише TOKFM.pl.
Українські біженці поза системою освіти: скільки їх?
"Місто не має інструментів, щоб перевірити можливу кількість дітей та молоді, які не охоплені навчанням у польській чи українській системі", – визнає Ізольда Богута з прес-служби офісу мера Любліна.
Ніхто не знає, скільки дітей взагалі не навчаються, скільки впали в депресію чи тривожні стани. Системного вирішення цієї проблеми немає.
За словами професора Мацея Дущика, експерта з питань міграції, навіть 150-200 тисяч дітей з України можуть опинитися поза системою освіти у Польщі. Йдеться про дітей, які не ходили до польських шкіл, і при цьому ніхто не знає, що з ними відбувається. Вони перебувають в Польщі, але хтось із них може мати дистанційне навчання, а хтось взагалі не ходить в жодну школу.
Чиновники кажуть, що учні, які приїхали до Польщі після 24 лютого та навчаються онлайн в українській системі освіти, не підлягають обов’язковій польській школі або обов’язковій освіті, про яку йдеться в Законі від 14 грудня 2016 р.
"Теоретично батьки таких дітей повинні подавати до мерії декларацію про продовження навчання в системі української освіти, але, як правило, вони цього не роблять. Місто Люблін має 13 таких заявок на навчальний рік 2022/23", – повідомляє Ізольда Богута.
Діти поза школами: чим це загрожує
Експерти застерігають – те, що у містах не знають, скільки дітей є поза системою освіти, чим вони займаються, з ким зустрічаються та як заповнюють свій вільний час – нічого доброго не віщує.
"Викликає тривогу те, що деякі діти – наприклад, у Варшаві ми оцінюємо, що це половина дітей, які приїхали з України – не відвідують польські школи . Так, українська дистанційна освіта є, але її ніхто не контролює. Ми не знаємо, користуються цим діти чи ні. Ми не знаємо, чи вони в депресії, чи взагалі встають з ліжка. Ми не знаємо, чи є у них якісь книги для вивчення, чи вони навіть вмикають комп’ютер. Ми не знаємо, чи є у них підключення до Інтернету, щоб мати змогу зв’язатися з учителем. Ми практично нічого не знаємо", – каже Агнешка Косович з Польського міграційного форуму.
Вона додає, що якщо не дати дітям можливості будувати своє життя, то вони зроблять це самі. "І найлегшим методом буде злочин або стимулятори, наприклад, наркотики чи алкоголь, які певним чином задовольнять їхні потреби, пов’язані з побудовою їхньої реальності", – додає Косович.