Видання ВВС побувало у центрі для біженців. Історії людей розчулюють та вражають.
У Польщі тисячі українців понад пів року живуть на розкладних ліжках
"Мою квартиру розбили, дім спалили, немає нічого — залишилася взагалі бомжем. У дітей те саме — уся рідня тепер без житла. Наше місто Попасна просто знищили", — розповідає ВВС Валентина, яка вже майже сім місяців живе у центрі для біженців "Глобал Експо".
Валентина тут одна, минулого року втратила чоловіка. А її донька з онукою переїхали в Нідерланди, де прибирають у готелях. Тому щоб не сумувати, у червні привезла до себе подружку. Загалом у центрі живе майже 1 800 біженців, які сплять у кількох залах на розкладних ліжках один біля одного, разом із своїми дітьми, тваринами та майном, яке поміщається навколо них.
Валентина назває ряд, у якому вони сплять на розкладних ліжках, "нашою вулицею". "Тут, звісно, вже звикли. Але буває така туга нападе, що хочеться вити. Психолога пропонували, але що він мені скаже? Все життя накопичувати, щоб у старості мати своє, і раптом залишитися без нічого — це дуже страшно, дуже", — каже жінка.
Одяг, у якому вона ходить, їй дали у центрі. Адже до Варшави вона приїхала в тому, в чому була у підвалі. За кошти, отримані як допомогу, вона придбала собі на ринку кофту та пуховик. Їх вона поклала до валізи, з якою планує повертатись колись в Україну. "Сподіваємося, ми тут не замерзнемо, і центр не закриють", — додає у коментарі ВВС Валентина.
Ще кілька історій українських біженців з центру
Мама трьох дітей Альона Стасюк із Кривого Рогу приїхала декілька днів тому. Каже, шукає житло і в селі, і в місті. Гроші є, чоловік працює в Африці моряком. "Але я теж планую на роботу, а малу, їй два роки, – віддати в садок. Я не відмовляюся від будь-якої праці, навіть майже знайшла її, і там наче житло згодні дати. Але дівчата кажуть, щоб особливо не рвалася, і що більше тижня там не витримують, постійно когось шукають".
Мотивація і настрій у людей різні. "Я інвалід другої групи. Працювати у нашій сім'ї може лише жінка, але вона… вона втратила матір, яка померла від стресу", — каже Андрій із Маріуполя. Пара в притулку разом із дитиною.
Як облаштований центр?
Притулком керує Вадим Оніщук, власник будівельного бізнесу родом з Рівненщини, який уже вісім років живе у Польщі. "У перший день ми прийняли 560 людей, у нас не було навіть ліжок", — розповідає він.
Зараз тут є душові, пральня, їдальня, кавовий куточок, медпункт, ігрова, комп'ютери для підлітків, зала для занять йогою та простір для людей на візочках, тобто — ціле містечко для багатьох родин. Тут є навіть свій салон краси, де біженці біженцям роблять зачіски чи нігті — не за гроші, а по бартеру.
У Польщі є програма, згідно з якою за кожного поселеного українця притулку чи польській сім'ї платять 40 злотих щодня, проте цього не вистачає. Тільки на харчування йде 28 злотих, каже Вадим, а ще зарплати, тепло, прибирання, вода, світло — усе це дуже дорого обійдеться цієї зими у Європі. До 1 липня центр отримував фінансування і від регіональної влади, але тепер має тільки виплати зі згаданої програми та шукає гранти в країнах із українською діаспорою.
