У Польщі психологиня розвіяла головні міфи про українців і пояснила, чому поляки погодилися допомогти біженцям з України.
Поляки бояться. І це нормально
Психологиня Марія Баран пояснила, чому іноді поляки побоюються біженців з України.
"Поділ людей на своїх і чужих – явище суспільне, на жаль, природне і поширене. Такою основною передумовою для оцінки того, хто є членом внутрішньої групи, а хто ні, є, наприклад, мова. Такий поділ породжує стереотипи, упередження або відчуття вищості власної групи. А звідти й до дегуманізації недалеко.
Якщо у нас ситуація обмежених ресурсів, як зараз: проблеми з нафтою, проблеми з газом, інфляція, високі ціни, у людей стає все менше грошей. Тоді дуже легко сприймати мігрантів – незнайомців, тому що вони з іншої країни, вони говорять іншою мовою – як загрозу", — каже вона.
Виклики є, але треба шукати вигоду
Марія Баран розповіла, чому не варто боятися, що українці розберуть усі вакансії.
"У нас дуже важкі часи. Виклики є і будуть. Не потрібно цього приховувати. Але річ у тому, щоб, по-перше, розв'язувати проблеми, а по-друге, звернути увагу не лише на ризики, а й на вигоди. Наприклад, у Польщі в різних галузях бракує працівників. Ми самі не впораємося, нас просто не буде. Раптовий приплив такої кількості жінок-мігранток працездатного віку – це чудова можливість для нас. (...) Активізація їх на ринку праці приносить обопільну користь. Влаштування на роботу сприяє відновленню свободи волі, незалежності та адаптації. Це допомагає відновити контроль над власним життям", — каже Марія Баран.
Росія гнітила обидва народи
"Історично для нас агресія Росії не нова, тому певні нотки та асоціації вона викликала у нас, напевно. Друге – це культурна близькість. Тому що у нас схожа мова. А це сусіди. І цей культурний контакт між нами і ними значний, ми просто знаємо один одного. Між нами багато подібності в нормах, цінностях, поведінці, загалом більше, ніж відмінностей", — каже психологиня і додає, що "це не означає, що відмінностей немає".
"У разі явних відмінностей, наприклад, у релігії чи цінностях, а також у зовнішньому вигляді, легше боятися, розділяти, упереджувати, дегуманізувати", — пояснила науковиця, чому поляки не прийняли з розпростертими обіймами біженців, які перебувають на кордоні з Білоруссю.
Ставлення до корупції
"Я можу уявити ситуацію, коли мама української дитини, яка навчалася в Польщі, хоче, щоб у неї були кращі оцінки, тому вона йде до вчителя і намагається якось на це вплинути. У нас це вже не звична практика. І зараз важливо, щоб польська вчителька не обурювалася, не таврувала, а спокійно пояснювала, що тут так не роблять.
Важливо знати ці відмінності, діагностувати їх, знати, з чим ми маємо справу, що і як робити, тому що кожна відмінність, навіть найменша, має соціальні наслідки. Але також важливо говорити про них як про факти, а не в спосіб стигматизації", — каже психологиня.
Українці не просять допомоги. І це теж норма
Іноді поляки нарікають, що біженці "недостатньо вдячні". Психологиня пояснює.
"Ніхто не хоче, і це чудово, почуватися жертвою. Свобода волі, тобто віра в те, що я вирішую сам, що я можу щось зробити, вплинути навіть на цей крихітний шматочок мого життя, надзвичайно важлива для добробуту, просто для підтримки психічного здоров’я. Тому коли говорити про цю гідність, яка з'явилася, я вважаю це проявом душевної стійкості.
Для мене це був чіткий меседж: "Ми не хочемо нічого безкоштовно", але "Ми вдячні за вашу допомогу та солідарність". — сказала Марія Баран.
