Апеляційні вимоги полягали у скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового – про задоволення позову в повному обсязі. Жінка вимагала поновити її на роботі та зобов’язати роботодавця сплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також середній заробіток за один місяць, повідомляє прес-центр Рівненського апеляційного суду.
Жінку звільнили, попри заяви на відпустку
Як йдеться у матеріалах справи, українка до звільнення працювала на підприємстві понад 20 років, займала керівну посаду. Коли 24 лютого розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона, через сімейні обставини, змушена була виїхати на кілька днів до Республіки Польща. Перетин українсько-польського кордону підтверджують відмітки у закордонному паспорті.
На цей час працівниця написала на ім’я керівника дві заяви на відпустку без збереження заробітної плати: одну на два дні, іншу на 28 лютого, у випадку, якщо вона не встигне повернутися до України. З цього дня їхню компанію перевели на дистанційну роботу – позивачка працювала віддалено. Це підтверджують скріншоти переписок з її підлеглими.
Проте, перебуваючи у Польщі, українка захворіла, волонтери допомогли їй знайти лікаря, який призначив лікування та видав довідку про тимчасову непрацездатність. Коли жінка повернулась в Україну, це було 6 березня, після вихідних вона вийшла на роботу – і 9 березня вже була в офісі.
Проте, наступного дня начальник позивачки звернувся до керівника підприємства з листом про притягнення працівниці до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з відсутністю на роботі з 28 лютого по 4 березня без поважних причин. А керівник, у свою чергу, отримав дозвіл профспілкового комітету про звільнення працівниці. 23 березня жінку звільнили – через "прогули без поважних причин".
Апеляція скасувала рішення місцевого суду: жінку поновлять на роботі
Апеляційний суд взяв до уваги, що відпустку жінка узгодила з керівником, її строки уточнила у телефонному дзвінку, коли перетинала кордон з Польщею. Попри це, відповідач у суді твердив, що від 24 лютого на підприємстві призупинили оформлення та надання відпусток.
Також українка попередила свого керівника про хворобу, попри яку все одно продовжувала виконувати свою роботу дистанційно, підтримуючи постійний зв'язок з колегами, керівництвом. Місцевий суд не взяв до уваги довідку про тимчасову непрацездатність з Польщі, проте апеляційний суд визнав її достатнім доказом, що підтверджує поважність причини неявки на роботу.
Відтак, суд вирішив, що нема підстав вважати відсутність позивачки в Україні "прогулом", тож її звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України було безпідставним. Рівненський апеляційний суд поновив жінку на роботі, а також зобов’язав роботодавця сплатити на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також середній заробіток за один місяць.
