Пані Ольга згадує про перші звуки ракет, про те, як одна з них влучила у сусідній будинок на житломасиві Позняки. А ще, як її батько о 8 ранку сказав, що вирушає у військкомат - треба боронити країну. Зараз він на передовій.
Коли ви ухвалили рішення переїхати в Польщу?
Після повномасштабного вторгнення в Україні я ще певний час залишалася у Києві. Так, як одна з перших ракет, випущених на столицю, влучила у будинок, що був розташований майже поруч з нашим, ми з мамою вирішили переїхати до подруги у приватний сектор. Чомусь ми тоді вважали, що там безпечніше.
Щодо самого переїзду у Польщу, можу сказати, що компанія, у якій я працювала і працюю, мене викликала. Вони буквально наполягали на тому, щоб я приїхала у Варшаву. Там я мала допомогла підтримати інших людей, яких наша фірма евакуювала, я займалася розселенням українців. До речі, директор нашої компанії також на "нулі".Тому нам довелося ще й розбиратися з управлінням компанією разом з фінансовим директором.
Тобто, вас можна назвати волонтеркою?
Можна назвати. Чомусь згадала, як під Варшавою ми орендували колишню піцерію. Вона стала хабом для українців, які рятувалися від війни. Тепер же я займаюся допомогою нашим ЗСУ. У мене батько на "нулі". Моє серце з хлопцями.
Ви як ніхто знаєте про проблеми українських військових. Чого зараз не вистачає на фронті?
У людях є потреба! Нам не вистачає військових. За танки, звичайно, не скажу, але слава Богу, що руками волонтерів у наших хлопців є тепловізори. Знаю точно, що військовим завжди потрібні дрони та РЕБи). Тому не пропускайте зборів. Донатьте. Скажу й про приємне - солдатів добре і смачно годують.
Повернемося все ж таки до вашого виїзду з України. Важко було?
Тоді це було дійсно важко. Постійні затори на дорогах. Постійна зміна локацій, блокпости, перевірки. На дорогу я витратила 5 діб, але таки змогла вихати та вивезти маму і навіть кицьку. Батько в той час вже був на фронті.
А як вас зустріла Польща? Які тоді були враження?
Насправді я не вважаю себе переселенкою. Я їхала більшою мірою працювати й усвідомлювала, яка важлива місія не мене покладена. Їхала до людей, з якими я співпрацювала. Майже рік я прожила у своєї керівниці, яка мене люб'язно прийняла у себе вдома. Але зрозуміла, що своє - таки краще, тому я вийняла власне житло. Тепер живу там.
А у Варшаві ви часто чуєте українську мову?
Для мене це дуже болюча тема. Я чую, що дуже багато людей у Варшаві (українців) спілкуються мовою окупанта й агресора - російською. До того ж Варшава - ще й великий прихисток для білорусів. Та й самі українці зараз, на жаль, їдуть в інші країни.
А що у вас з польською мовою?
А це питання цікаве. Одного дня я вирішила її вивчити. Не можна жити в країні і не знати її мови. Мені стало соромно. Тому я й знайшла онлайн курси, записалася і почала вчити. І знаєте, я почала у березні, а у вересні я офіційно закінчила навчання. Тепер я вільно розмовляю польською. До речі, вона дуже схожа з українською. Тому раджу вчити польську мову - отримаєте багато позитивних емоцій.
Раніше ви сказали, що більшість людей їдуть з Польщі. Чому?
Колись я сама собі поставила це питання і прийшла до висновку, що через страх. Люди бояться, що війна може прийти у Польщу. Тим більше, що російські ракети вже залітали на територію цієї країни. Та й Влада Польщі постійно заявляє про те, що посилює безпеку держави.
Ще українці їдуть з Польщі через те, що не змогли прилаштуватися до певних звичаїв країни. А ще, як на мене, тут мало сонячних днів. Загалом Польща прекрасна, але українці, які виїхали, сумують за пляжами Херсонщини, Одеси, Криму. Так, вони дійсно сумують... І я сумую....
А ви плануєте повертатися?
Однозначно. Я люблю Україну. Це моя батьківщина, а її не обирають!
