"Цілий рік я боялася мріяти". Переселенка радить, як зберегти психіку в умовах втрати рідного дому

34-річна Яна Шкуратова у 2014-му стала переселенкою. Тоді росіяни атакували її рідний Луганськ.

"Мій дядько вступив у "Айдар". Сепаратисти про це довідалися. Наша сім’я мусила терміново виїхати, аби уникнути розправи, — згадує Яна. — Збиралися ми рівно 15 хвилин. Поїхали з чоловіком та трирічним сином з однією валізою. У Луганську залишили наш двоповерховий будинок, ремонт в якому саме закінчували..."

Яна розповідає: перші дні після втечі для її сім’ї та друзів були важкими. А особливо — дорога з Луганська на Західну Україну.

"Друг за час, поки ми їхали, посивів", — каже вона. Після переїзду з рідного дому до Тернополя було вкрай непросто, каже жінка.

"У мене почалася депресія. Я зрозуміла, що вже ніколи не буде у моєму житті так, як було раніше, — каже жінка. — Я переконана, люди, які це читають зараз, як і я тоді, будуть дуже злитися і нервуватися, коли їм говоритимуть, що треба з позитивом дивитися на всі виклики і ситуації, які дає життя. Не кажіть так тим, хто лише щойно покинув усе та вирушив у невідомість. Починати життя з початку — дуже і дуже важко".

Перший рік після втечі з дому Яна боялась будувати плани та мріяти. "Легше стало, коли змогла прийняти все, що сталося", – каже вона.

Тоді Яна почала займатися волонтерством, громадською та благодійною діяльністю, вчитися. Що б вона хотіла сказати нинішнім переселенцям?

"По-перше, зрозумійте — це сталося. Ви покинули дім. Але треба жити далі. Хай як це важко, відпустіть минуле", — радить вона.

У Тернополі Яна народила молодшого сина, завдяки державним програмам змогла придбати у кредит житло. Зайнялася соціальним підприємництвом, видала десятки тонн допомоги людям у потребі.

"Друге, що хочу сказати нинішнім переселенцям, – не сидіть склавши руки в очікуванні допомоги, — мовить Яна. — Цікавтесь про можливості для себе, питайте про житло, працю, джерела допомоги. І третє. Вірте у краще! Попри все, віри не можна втрачати!"

Наприкінці Яна каже: хоч перші пів року поза Луганськом не могла побачити позитиву від тодішніх змін у житті, тепер розуміє — вони є. "Завдяки тому, що стала переселенкою, я здобула можливість побудувати життя так, як хочу, знайшла нових друзів та однодумців, — ділиться вона. — Тримаймося! Адже кажуть: найтемніша ніч перед світанком. Вірю, що ми все здолаємо!"

Юля ТОМЧИШИН