Успіх цих шести країн заохотив Данію, Ірландію та Сполучене Королівство приєднатися до Співтовариства. Перше розширення з шести до дев'яти членів відбулося у 1973 році. У 1981 році до Співтовариства приєдналася Греція, а ще через п’ять років – Іспанія та Португалія. Це посилило присутність Співтовариства у Південній Європі та водночас продемонструвало нагальну необхідність розвитку регіональних програм допомоги.
Політичний ландшафт Європи різко змінився після падіння Берлінської стіни у 1989 році. Це призвело до об'єднання Німеччини у жовтні 1990-го і процесу демократизації у країнах Центральної та Східної Європи після їх виходу з-під контролю Радянського Союзу, який припинив своє існування у грудні 1991 року.
Водночас держави-члени Європейської економічної спільноти проводили переговори щодо нового Договору про Європейський Союз, ухваленого Європейською Радою у складі президентів та/або прем'єр-міністрів у Маастрихті у грудні 1991 року. Додаючи міжурядового співробітництва (у таких сферах як зовнішня політика та міжнародна безпека) до існуючих систем Співтовариства, Маастрихтський договір створив Європейський Союз. Договір набув чинності 1 листопада 1993 року.
Ще три країни – Австрія, Фінляндія та Швеція – приєдналися до ЄС в січні 1995 року, збільшивши кількість його членів до 15. У цей час перед Європою поставали дедалі серйозніші виклики глобалізації. Нові технології та масштабніше використання Інтернету сприяли модернізації економіки, але, разом з тим, породжували соціальні та культурні виклики.
