Нещодавно росіяни здійснили черговий злочин - знищення друкарні у Харкові. Про що свідчить знищення української культури, яке росіяни ведуть росіяни?
Це велика трагедія. Росіяни постійно знищують щось, що пов’язано з українською культурою. Найгірше те, що ми до цього звикаємо. Прикро, що все менше про це говорять. Історія пишеться за спадщиною, яка збереглася: архітектура, документи, книжки. Знищуючи наше минуле, росіяни хочуть нав’язати нам майбутнє, якого ми не хочемо. До прикладу, Музей Марії Примаченко, який обстріляли росіяни. Це катастрофа. Чи вони стріляли до тигрів на картинах української художниці? Ні, вони знищували нашу спадщину, адже Примаченко дуже важлива постать для України, одна з найбільш важливих художників.
Як ти можеш описати свій настрій на другий рік повномасштабного вторгнення?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, у мене був дуже бойовий настрій. Розумів, що якщо я тут, у Польщі, то повинен щось зробити. Я мав сили та не здавався, аби робити щось корисне для України постійно. У мене була конкретна ціль, аби максимально розголошувати війну. Декілька місяців я не працював на своїй роботі, займався тільки допомогою Україні. Моє приватне життя ніби зупинилося і я мав лише одну ціль - зробити все можливе для підтримки України. Згодом я відчув, що мої сили падають. Коли я відпочивав, то відчував, що не маю морального права відпочивати, адже треба донатити та вести інформаційну війну. Коли я відчував, що ми маємо успіхи на фронті, то у мене з’являлися сили. Я зібрав однодумців, ми з командою створювали спільні мистецькі проєкти, завдяки яким збирали кошти для України. Але близько пів року тому настав період, коли я зрозумів, що я себе виснажив.
Мене зарядила ситуація, коли я зміг дати свою картину президенту Володимиру Зеленському. Подумав тоді, що напевно я повинен бути на тому місці, де я зараз є. Але згодом у мене з’явилася моральна порожнеча, коли я зрозумів, що все, що я міг, морально вже віддав і не мав ніякої внутрішньої енергії. Зараз я не можу торкатися фарби і не можу нічого намалювати. Однак сподіваюся, що мій стан зміниться і буде кращим.
Vova Melymuka Vova Melymuka
Як ти пригадуєш свої роботи перед війною?
Я навчався декількох навчальних закладах, у кожному вчився мистецтва. Коли став більш свідомим, мене перестали цікавити квіти, трава, сонце. Мені подобається малювати портрети, люблю анатомію. Політика мене завжди цікавила, тож частина моїх картин була пов’язана з політичними ідеями.
Розкажи про свої перші роботи після 24 лютого 2022 року.
Першу роботу я намалював вранці 24 лютого. Мені подзвонили й сказали, що почалася війна. Не знав, куди мені йти та що робити. Я відпустив студентів додому, бо не був в стані проводити лекцій. Намалював портрет Путіна, однак хотілося намалювати щось, що буде символом того першого дня вторгнення. Намалював його з посмішкою у крові, як володар хаосу на Землі.
Після цього малюнку я відчув певну підтримку і що потрібно продовжувати це робити, що це важливо. Ідеї для малюнків мені підказували певні ситуації. Наступна моя робота була із зображенням Лукашенка, що цілується з Путіним. Вона має посилання до відомого зображення на Берлінському мурі. Завжди хотів робити картини, які б нагадували людям, що це вже було і що певні події повторюються. Мета картин була у тому, щоб вони запам’ятовувалися. Кольори, які я добрав, товщина ліній, це все я обирав свідомо. Протест може бути різний, головне, щоб нас почули.
У пам’ять запали також твої роботи, пов’язані з перфомансами у Варшаві. Які найголовніші з них можеш виділити?
Перший перформанс був пов’язаний з Бучею. Люди лягли під посольством Росії, а ідея була у тому, що коли ти проходиш вулицею, ти лякаєшся. Я хотів, щоб глядачами були звичайні люди, що проходять повз. Також був перформанс з труною, у якій були ніби викрадені росіянами речі. Тоді я дізнався, що це мародери та крадуть усе, що тільки можна, навіть пральні машинки. Мені тоді здавалося, що нас чули та що це важлива робота.
Як вважаєш, чи російська культура втратила свою популярність у Європі?
Зараз про неї все менше говориться, це факт. Мене дивує, що чимало російських митців на Заході мовчить про злочини Кремля. Якщо ти мовчиш, то ти підтримуєш це. Російська культура відходить на задній план і це дуже правильно. Я особисто не слухаю російську музику і мені неприємно, коли я її чую в публічних місцях. У Польщі більше відчувається неприйняття всього російського, однак далі на Захід ця свідомість не всюди є.
Ти також викладаєш в Академії мистецтв у Варшаві. Що найголовніше ти прагнеш передати студентам?
У навчання для мене важливо передати розуміння естетики та функціональності. Навчити, що насправді є гарним, адже це дуже широке поняття, однак є певні стандарти. Хочеться, що студент відчував, що ти не просто викладач, а друг, який завжди допоможе та підкаже. Мені не хочеться бути викладачем, який буде лише за методичкою розповідати про все.
Нас в університеті не вчили як використовувати свій талант під час війни, але нас вчили методики переказу емоцій. Тобі дають можливість, а ти вже роби все, що хочеш. Можеш створювати важливі роботи для світу. Для мене важливіше щось, що матиме сенс у майбутньому.
