Про це — у розмові з Марією Голуб, експерткою з євроінтеграції та двосторонніх відносин між Україною та ЄС.
— Якими були передумови підписання Лісабонської Угоди?
— Варто зазначити, що Лісабонській Угоді передувало декілька інших договорів щодо створення та становлення Європейського Союзу. Усіма договорами, які підписувались раніше, а це зокрема Маастрихтський (1993 р.), Амстердамський (1997 р.), Ніццький (2001), усі шукали можливість, як юридично оформити принцип єдності Євросоюзу. І власне це вдалось зробити завдяки Лісабонській Угоді. На той момент це був революційний документ.
— Поговорімо про зміни в Євросоюзі, які передбачала ця Угода. Виділіть, будь ласка, основні.
— Після набуття чинності Лісабонського договору було створено Європейську службу зовнішніх справ, яку дуже часто називають Міністерством закордонних справ ЄС. Тоді ж ввели посаду Верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки. Тож саме Лісабонська Угода заклала фундамент для комунікації та співпраці ЄС з іншими країнами світу.
Крім цього, Лісабонська Угода дала можливість застосувати громадянську ініціативу — коли 1 мільйон громадян з різних країн ЄС, зібравши підписи, могли внести свої пропозиції до Європейської комісії.
Також у Лісабонській Угоді вперше була прописана процедура виходу зі складу Європейського Союзу. У попередніх договорах щодо цього були лише рекомендації.
— Які основні положення цієї Угоди?
— Одним із дуже важливих положень є сектор, присвячений питанням безпеці та оборони. Лісабонський договір містить підпункт про солідарність у разі, якщо держава-член стає жертвою терористичної атаки, природної або техногенної катастрофи. Це, до речі, дуже важливо й актуально зараз, у світлі тих подій, які відбуваються зараз.
Також є положення, які присвячені новим напрямкам політики та сферам співпраці, що значно розширювало існуючий формат діяльності ЄС. Додано багато пріоритетних напрямків роботи щодо зміни клімату, стосовно прав людини. Зокрема, Лісабонський договір визнав права, свободи та принципи, визначені у Хартії засадничих прав, та зробив її юридично обов'язковою. Також Угодою були закладені принципи реформування Суду Європейського Союзу.
— Які зміни відбулись у Суді Євросоюзу?
— Відповідно до Лісабонського договору, Суд ЄС складається з Європейського суду (вища інстанція), Суду загальної юрисдикції (перша інстанція) і Трибуналу цивільної служби. Від кожної держави в Суді ЄС мав бути представлений один суддя. Окрім цього, мало бути представлено 11 генеральних адвокатів. Щодо критерію за якими обирали суддів та адвокатів, то такі люди мали бути видатними особистостями, з бездоганною репутацією. Призначали їх спільною згодою урядів усіх країн-членів ЄС. Термін повноважень було визначено тривалістю шість років, що також важливо, адже так зберігається принцип послідовності та передачі досвіду.
— Які реформи передбачала Лісабонська Угода?
— Серед реформ, як я вже згадувала, було запровадження посади Високого представника із закордонних справ та політики безпеки, а також посади Голови Європейської Ради, яка ставала інституцією ЄС. До речі, першим президентом Європейської Ради в рамках Лісабонського договору став Герман Ван Ромпей, експрем'єр-міністр Бельгії. Бельгійці цим дуже пишаються.
Також було зменшено кількість депутатів Європейського Парламенту (з 785 до 750). Загалом кількість депутатів, згідно з Лісабонською угодою, мала визначатись за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів. Також договором скоротилась кількість єврокомісарів.
Окрім цього, Лісабонська Угода посилила роль національних парламентів. Адже до цього були закиди, що політика формується виключно в Брюсселі. Завядки Угоді, національні парламенти мали можливість ознайомитись з усіма законодавчими проєктами. Усі законодавчі пропозиції Європейського Союзу мали скеровуватись в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виноситися на прийняття в ЄС.
Ще однією ключовою реформою було зобов'язання досягти економічного та валютного союзу — з євро як валютою ЄС.
— Цілі та цінності ЄС якось змінились після підписання Лісабонської Угоди?
— Як такої реформи цінностей не відбулось, але додались певні акценти, зокрема про свободу, право людей на безпеку і правосуддя, про вільне пересування, відсутність кордонів. Також багато уваги було приділено захисту прав людини та дитини.
Європейський Союз взяв на себе місію працювати не просто для того, щоб цінності були драйвером внутрішніх процесів ЄС, а й мав транслювати ці цінності в усьому світі, зокрема поширювати ідеї миру, безпеки, солідарності й подолання глобальної бідності. Останнє досі залишається ключовим пріоритетом майже всіх політиків Європейського Союзу.
— Чи, на вашу думку, варто удосконалити Лісабонську Угоду?
— Швидше треба не доповнити Лісабонську Угоду, а виходити вже з абсолютно новою ініціативною, яка б включала відповіді на дуже багато викликів, з якими зараз стикається європейська спільнота.
У першу чергу це стосується повномасштабної війни РФ проти України. Адже 24 лютого Європейський Союз, як і весь світ, прокинувся в іншій реальності. Загроза, яка існує, потребує спільної боротьби.
