Антон Сененко: "Цей момент повномасштабної війни поки що був для мене найстрашнішим"

Антон Сененко, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України, з початком повномасштабного вторгнення почав евакуйовувати людей з населених пунктів Київщини, де тривали бойові дії. Згодом поїхав на схід країни допомагати цивільним і військовим. Антон Сененко пригадує найстрашніший момент війни, пояснює, якою є його ціна свобода та до чого має прагнути кожен українець.

Сьогодні Україна відзначає День Незалежності. 24 серпня 1991 року о 10.00 у Києві розпочалася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Уже о 17.55 тут здійснилася заповітна мрія мільйонів українців — було ухвалено Акт незалежності України. До 31-ї річниці незалежності Ukrayina.pl публікує вітання українців, які щодня наближають нашу перемогу.

Антон Сененко: "Росія вже програла цю війну. Але ми ще не виграли…"

"О 5.30 24 лютого зателефонувала мама і сказала, що почалася війна. Я підійшов до вікна, відчинив його і почув два потужні вибухи у небі. Цей момент повномасштабної війни поки що  був для мене найстрашнішим. І не думаю, що це зміниться. Так, потім доводилося годинами лежати під мінометними обстрілами, спостерігати крізь вікна стрілкові бої, носити трупи, поранених і вивозити людей з-під граду мін та бомб, але ось ці долі секунди, коли я почув перші вибухи у небі стали для мене найстрашнішими, бо були ознакою нищівної руйнації всього нашого попереднього життя. І коли після дзвінка мами я зателефонував на роботу, щоб сказати, що 24 лютого я не прийду, я не зміг вимовити ні слова, бо від страху в мене онімів язик. Все решта, що зі мною траплялося згодом, включно з потраплянням в оточення і виходом з нього, заїздом на мінні поля і пошуком  у темних підвалах зруйнованих міст тих, хто вижив, — теж були дуже страшні, але мову більше не відбирало…

Я переконаний, що ціна свободи для нас — надто висока. І такою вона стала ще після вбивства Небесної сотні на Майдані. І після загибелі першого нашого військового під час анексії Криму. Надто високою вона була всі ці вісім років, коли наші воїни гинули на Сході. Вона завжди буде зависокою, бо людські життя — безцінні. Але при цьому її поки що, на жаль, недостатньо. Росія вже програла цю війну. Але ми ще не виграли…

Ціна свободи для мене - незрівнянно менша, ніж у багатьох з моїх співгромадян. Я живий і цілий. Всі мої рідні теж. Але, на жаль, довелося поховати вже дуже багато друзів і знайомих. Хтось із них поліг на полі бою, а хтось загинув просто через бомбардування росією мирних міст.

Вся наша історія просякнута наративом, що жити з росією, бути від нею залежною, нею окупованою — це прийняти смерть, Голодомор, Гулаги, імперіалістичні війни з українським гарматним м'ясом, розстріляне відродження тощо. Тому Незалежність від росії — це головне, чого має прагнути Україна у всі свої майбутні роки, аж поки своє існування не припинить росія. Незалежність прекрасна й тим, що вона дозволяє добровільно товаришувати, дружити, бути в союзі з нормальними розвиненими країнами. На взаємовигідних і добросусідських умовах. Ця страшна війна, насправді, допомогла тверезо подивитися на дійсно дружні до України країни Європи. І бути в союзі з ними — велике щастя. Особливо я б хотів відзначити допомогу польського народу, який відставив нам плече вже у перші хвилини війни і який дуже допоміг моїй родині. Цього я ніколи не забуду.

Кожен воїн, який нині вгризається в нашу землю, кожен бізнес, що сплачує податки, кожен волонтер, який тягне тонни корисних речей на Схід, кожна пожертва в благодійні фонди та волонтерські спільноти - зменшують кількість жертв серед українців, збільшують кількість загиблих окупантів і наближають нашу перемогу. Головне, що ми живі, а отже можемо боротися далі!"

Дивись відео Цей потяг тепер є домом для тимчасово переміщених українців