Про смерть легендарного дисидента у соцмережах повідомив історик Вахтанг Кіпіані.
Помер Василь Овсієнко. "Він зробив усе, що міг"
За його словами, в останні роки Овсієнко хворів. "На цьому тижні ми обговорювали з його племінниками переведення в краще місце для реабілітації та лікування. Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони", – додав історик.
"Він був дуже скромним, а насправді Великим! - написала у Facebook Роксоляна Хмара, громадська діячка, дружина політв'язня радянського режиму Степана Хмари. - Я це знала і цінувала. Світла пам'ять чудовій Людині! Він зробив все, що міг, щоб його побратимів - політв'язнів не забували. Те саме треба зробити для нього і про нього".
"Боже, яка сумна новина, яка велика втрата! Василь Васильович свого часу повіз мене на Соловки, чим остаточно сформував мою національну ідентичність.. Шалено боляче! Вічна і світла пам'ять!", - написала Радислава Кабачій, експертка Програми поповнення бібліотечних фондів УІК, менеджерка Ініціатив у сфері культури Міжнародного фонду "Відродження".
Хто такий Василь Овсієнко
Український громадський діяч Василь Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. Він був розповсюджувачем самвидаву, членом Української Гельсінської групи, політв'язнем радянських концтаборів, філософом, публіцистом, істориком дисидентського руху, співробітником Харківської правозахисної групи.
Навесні 1968 року він виготовив декілька фотовідбитків трактату Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», інтенсивно розповсюджував самвидав у середовищі студентів. 1972 року допомагав Василеві Лісовому та Євгенові Пронюку видати VI («київський») випуск журналу «Український вісник», і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового.
З серпня 1972 р. працював учителем української мови та літератури в с. Ташань Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.асті, де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.
Заарештований 5 березня 1973 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I КК УРСР) у формі розповсюдження літератури самвидаву. 6 грудня 1973 р., разом із Пронюком і Лісовим засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне Теньгушевського р-ну Мордовської АРСР) і 17-А (сел. Озерне Зубово-Полянського р-ну) брав участь в акціях протесту.
Звільнившись 5 березня 1977 р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі зв'язки з політв'язнями та їхніми родинами. Подав 7 січня 1978 року заяву до ВВіРу з клопотанням про виїзд із СРСР, не брав участі у виборах.
18 листопада 1978 року був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена УГГ Оксани Мешко та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кадебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня 1978 року було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.
7—8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах Левка Лук'яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КДБ.
9 червня 1981 р. майор КДБ Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. II ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності УГГ, членом якої він був оголошений з дня зустрічі з Оксаною Мешко. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23—26 серпня 1981 р.
Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської області, з 8 грудня 1987 р. — у зоні ? 35 на ст. Всехсвятська. Після звільнення працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо до роботи вчителем не допустили.
