"Саша планувала бути дипломаткою, — розповідає газеті "Експрес" її мама Алла Черняхівська. — Із першого разу вступила на омріяний факультет історії та міжнародних відносин ДНУ імені Василя Стуса, який переїхав до нас у Вінницю, закінчила перший курс. А ще планувала отримати посвідчення водія. Ми з чоловіком пообіцяли їй купити автівку. Тож донька пішла на курси з водіння. У день трагедії в неї мав бути останній урок, а через два дні Саша мала скласти екзамен й отримати посвідчення водія. Як же вона чекала цього! Але не судилось..."
Вранці того дня, згадує згорьована мати, Олександра мала веселий настрій.
"Дочка завчасно виїхала до Будинку офіцерів, що неподалік центру Вінниці. Пролунав сигнал повітряної тривоги, я побачила попередження, що над Вінниччиною летить ракета. Зробила скрин, відправила доньці, ще написала, аби була обережна. Саша надіслала коротке відео, де усміхається і показує пальцями знак "добре". За кілька хвилин пролунав вибух, який ми почули аж в іншому кінці міста. Чоловік у тапках вскочив у машину і мерщій поїхав до Будинку офіцерів.
Донька не відповідала на дзвінки. Ми набрали її інструктора, але той повідомив, що ще не встиг доїхати до місця зустрічі. У мене були недобрі передчуття, адже Олександра ніколи не випускала з рук мобільник... Тіло Саші упізнали лише за тестом ДНК. Відтоді життя для мене зупинилось. Інколи Саша приходить у мої сни... Хочу, щоб усі росіяни, причетні до цієї біди, втрачали рідних і жили з цим. Довго жили. Аж до ста років. У муках".
Щоб трохи заглушити біль втрати, Алла Черняхівська подала петицію про створення меморіалу вшанування жертв ракетного удару. На перші роковини на місці, де сталась трагедія, відкрили стелу із зображенням голубів, які летять у небо, на їхніх крилах — імена жертв та їхні фото. Поруч рідні загиблих висадили 29 сакур. Крім того, після похорону дочки Алла відкрила благодійний фонд.
"Разом з іншими родинами загиблих та небайдужими вінничанами ми зібрали кошти і передали на лікування 7-річному Романові Олексіву. 14 липня він із мамою Галиною очікували на прийом у лікаря у клініці. 29-річна жінка загинула на місці, а хлопчик дістав важкі опіки. За життя дитини боролися вінницькі та львівські лікарі. Коли стан вдалося стабілізувати, Романа доправили у лікарню в Німеччині, де він і досі лікується, — каже пані Алла. — Допомогли й Вікторії Головіній, у якої були опіки 45% поверхні тіла, перелом ключиці та інші травми. Вона уже вдома і продовжує реабілітацію. Завдяки одному із німецьких фондів ми також передавали ліки, продукти, каремати для військових. Усе це робимо у пам’ять про наших рідних, життя яких обірвала Росія. І надалі робитимемо добрі справи аж до нашої перемоги".
