Україна остаточно позбулася селищ міського типу

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури скасувало використання в Україні такої категорії населених пунктів як селище міського типу. Відповідне оновлення кодифікатору адміністративно-територіальних одиниць відомство затвердило наказом.

Скільки людей у "старих" та "нових" селищах

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури скасувало використання в Україні такої категорії населених пунктів як селище міського типу.

Дивись відео Шенгенська зона розширюється. Які умови необхідно виконати, щоб до неї приєднатися

Ним статус усіх 881 колишніх смт замінено на статус селищ, а з переліку категорій населених пунктів смт виключене. 

На початок 2022 року Державна служба статистики оцінювала чисельність населення 824 смт за межами Криму (стосовно якого оцінка населення не здійснюється Україною ще з 2014 року) в 3386,5 тисячі, або 8,23% сукупного населення відповідної території.

В законі селище визначене як населений пункт з переважно садибною забудовою та чисельністю жителів не менш як 5 тисяч. До цього селищами вважалися, як правило, малі населені пункти, що утворилися за радянських часів при відповідних промислових чи сільськогосподарських підприємствах, інфраструктурних об'єктах, навчальних закладах тощо.

При цьому в 1164 "старих" "звичайних" селищах перед війною жило, за офіційною оцінкою, лише 334 тисячі людей (0,81% населення), тобто в середньому менш як по 290 людей на один населений пункт цієї категорії.

Найбільшим селищем до нововведення біло Докучаєвське (колишнє Комуніст), де розташовано Харківський національний аграрний університет імені Докучаєва. Сільський статус воно мало попри те, що має майже виключно багатоповерхову забудову. На початок 2022 року його населення оцінювалося в 6,7 тисячі мешканців (за переписом 1989 року - 8,3 тисячі).

Всі інші селища мали менше 3 тисяч мешканців, причому абсолютна більшість з них (більше 93% поза Кримом) - менше 1 тисячі, тобто новим законодавчим критеріям всі вони не відповідають.

На додаток, більшість смт (549) на материковій частині України також не відповідало критерію наявності 5 тисяч мешканців. Водночас 30 з них, за офіційною оцінкою, ще мали більше 10 тисяч.

На не окупованій до 24 лютого 2022 року території найбільшими перед війною були:

  • Пісочин Харківської області,
  • Гостомель Київської області (має політичний статус "міста-героя України", в 2022 році знаходився під російською окупацією),
  • Ківшарівка Харківської області (попри чисельність населення, не є центром громади, а фактично є віддаленим мікрорайоном Куп'янська; в 2022 році теж знаходилася під окупацією РФ і залишається зоною можливих бойових дій),
  • Коцюбинське Київської області,
  • Слобожанське Дніпропетровської області,
  • Великодолинське Одеської області,
  • Солоницівка Харківської області,
  • Бородянка Київської області (12,8 тисячі; в 2022 році теж знаходилася під російською окупацією)
  • Антонівка Херсонської області (12,6 тисячі; фактично є районом Херсона; також знаходилася під окупацією)

Як тепер змінюватимуть статуси населених пунктів

Новим законом передбачено, що рішення про віднесення селищ (так само як і сіл) до категорії міст здійснює Рада за поданням Кабінету міністрів на підставі звернення місцевої ради (якщо населений пункт відповідає умові щодо компактної забудови та чисельності жителів в 10 тисяч).

Пониження ж міст до статусу селищ чи сіл (якщо місто більше не відповідає умовам для свого статусу) здійснюватиметься за тією ж процедурою. Зазначимо, що на початок 2022 року офіційно в Україні (без Криму) було 112 міст з населенням менше 10 тисяч осіб, зокрема 20 з населенням менше 5 тисяч. Поки що всі міста зберегли свій статус автоматично.

Натомість віднесення сіл до категорії селищ здійснюватиметься лише Кабміном на підставі звернення місцевої ради (якщо село відповідає умові щодо чисельності жителів).

При ухваленні вказаних рішень повинні будуть враховуватися:

  • історичні, географічні, соціально-економічні, природні, екологічні, етнічні, культурні умови місцевості;
  • якість та доступність надання адміністративних та інших послуг;
  • ефективність та якість управління територією;
  • демографічна ситуація;
  • транспортна доступність та комунікація;
  • наслідки стихійних лих, техногенних аварій та воєнних дій.