Які емоції після концерту?
Насолода усвідомлювати те, що на концерті була така велика кількість людей. Ми сміливо вирішили взяти на себе відповідальність, я маю на увазі як представники української сцени, зробити такий великий масштабний концерт в Польщі. І якщо без скромності, то скажу вам впевнено, що ми одні із перших, мабуть, кому вдалося зібрати такий великий майданчик у Варшаві, і в цілому в Польщі. Для мене це і відповідальність, тому що я усвідомлюю, що в якомусь сенсі є представником нашої культури, музики в інших країнах світу, також і в Польщі безпосередньо. Я дуже щасливий що українська музика крокує впевнено в напрямку розвитку і нас чують.
У тебе триває концертний тур, ти також їздив по світу із концертами минулого року. Чому зараз, під час війни важливо їздити за кордон і давати концерти?
Це має прямий зв'язок безпосередньо з допомогою і ми робимо благодійні виступи. Я кажу за себе і за свою команду, не кажу за всіх артистів, тому що не знаю достовірної всієї інформації. Те що ми робимо - це наша місія. Ми співпрацюємо з багатьма бригадами, підрозділами й до нас приходять запити. Ми постійно знаходимось в режимі праці й намагаємось разом наближати нашу перемогу, наскільки це можливо допомагати матеріально, забезпечувати їх всім необхідним і з кожного туру ми робимо звідти на нашій Facebook сторінці, постійно ми викладаємо пости, де розповідаємо людям, куди пішли кошти. За ці два роки повномасштабного вторгнення ми купили більше ніж 100 автівок, 100 дронів, тепловізори, різноманітну техніку, реанімобілі. От нещодавно придбали й зараз будемо з цього туру повертатися, ввести їх в Україну разом зі своєю командою. Ми сідаємо самі на ці автівки, хлопці які зі мною на сцені, також вони сідають за кермо і везуть автівки в Україну.
Я особисто від себе скажу, що я вдячний кожному захиснику та захисниці. Саме тому я закликаю і постійно говорю про те, що якщо ваші родичі, або можливо ваш батько, або близькі люди знаходяться на передовій - ці люди апріорі отримують безплатний квиток на всі мої концерти в будь-якому місці.
Після початку повномасштабного вторгнення, у всіх українців життя змінилося, а як щодо твоєї творчості, щодо твого життя, що змінилось після 24 лютого?
Змінилось відношення до життя. Все що навколо мене, воно впливає на мою творчість, тому так, я змінився. Я не хочу говорити як саме, тому що я думаю люди мають за мене говорити. Я не звик говорити про себе. В тому сенсі, що я артист і начебто маю себе продавати й розповідати, але я більше все ж таки звик вчинками говорити.
Я знову ж таки хочу побажати кожному артисту не забувати про те, що інколи те, що ми робимо поза межами сцени, набагато важливіше тих дій, які ми робимо у своїй професії. Артист - це не просто музика і пісні. Артист - це особистість, а особливо в нашому випадку це голос країни.
Чи були в тебе такі моменти, коли було важко було зібратись, хотілось плакати, сказати, що я вже не можу?
Звісно, я жива людина. Це відбувалось особливо в перші дні повномасштабного вторгнення. Якщо чесно, на якусь мить я втратив зв'язок з реальністю. Ми зустріли війну в Ірпені й це був жах. Я вивозив своїх друзів, близьких і це було складно. Я ніколи не бачив обличчя своїх близьких людей переповненими такого смутку, такого страху.
Перші тижні я намагався якось зібратися, але було дуже складно. Потім мене запросили зіграти в військовій частині і я дуже сильно вагався. Я ніч не спав і переживав, тому що я розумів, що я просто пустий всередині, й не знав що я можу їм віддати. На моє здивування, коли я приїхав, я побачив сяючі очі, і я зрозумів що я потрібен. Я одразу почав діяти й допомагати. Я відчув підтримку від цих людей, я відчув що я потрібен своїй країні.
Ми були першими в Україні, хто почав грати концерти й це було також не просто, але ми взяли на себе цю відповідальність. Спочатку це були концерти більш в західній частині України, де це було більш-менш можливо.
Я зрозумів, що я можу давати людям надію. І всі, хто говорять, що війна - це політичний аспект, скоріш за все не усвідомлюють, що там на передовій нас захищають такі ж самі люди, які не мають відношення до політики, які просто хочуть жити в вільній країні й захищати свої сім'ї, свої території, свої будинки. Нас намагаються знищити, і якщо ми не будемо діяти зараз, якщо ми не будемо допомагати тим людям, які боронять нашу країну, ми можемо втратити все.
Після 24 лютого наша музика перейшла на так звані "українські ноти". На твою думку, яке майбутнє в української музики?
Якщо бути чесними, то я також випускав пісні російською. Від 2015 року, тобто від початку свого проєкту, я випускав українські пісні, але їх було не так багато. Але я можу це пояснити. Я жив в Харкові, перед цим жив у Вовчанську. Це місто на кордоні з Росією, ми за 15 хвилин на роверах доїжджали до кордону. В моєму оточенні ніхто не спілкувався українською. Єдина людина, яка привела мені любов до літератури, до української мови - це була моя хрещена. Всі інші спілкувалися російською мовою. Я не намагаюсь таким чином вигородити себе, чи знайти відмазки. Зовсім ні.
Я був зелений і не усвідомлював цього. Зараз я виконую пісні виключно українською мовою і я не планую перекладати свої пісні. Навіть най-най-най топовіші хіти, які чекають люди почути. Я знаю, що я напишу ще багато особливих і важливих пісень.
Що стосовно індустрії в цілому. Я пишаюся тим, що з'являється дуже велика кількість молодих артистів які представляють нову плеяду української музики та культури. Наприклад такі як Лілу 45, Антон Крамер, SadSvit, Циферблат. Зараз дуже велика кількість молодих, на мою думку, вже топових виконавців. Я пишаюся тим, що взагалі зараз відбувається. Саме зараз це цвіт нашої нації й вони, я впевнений, в майбутньому будуть гідно представляти українську культуру.
Я щиро вірю в розвиток української музики, й для того, щоб не розповідати про інших, обіцяю робити від себе все для того, щоб вона популяризувалась і почала ширитись за кордоном.
