У його руках — лише олівець і аркуш паперу. Місце спілкування ми обрали символічне — за межами Києва у Приірпінні. Цю землю топтали окупанти. Художник Володимир Ребров починає виводити лінії та зупиняється: чуємо щось схоже на сигнал повітряної тривоги. На щастя обійшлося — то проїхала автівка.
Вітаю вас, пане Володимире. Ви малюєте картини патріотичного змісту. А що для вас патріотизм? Це одягти вишиванку, чи все ж таки щось інше?
Вишиванка — це звичайно добре, але давайте вся Україна одягне її після нашої перемоги! Патріотизм — це не носити щось на собі, це мати щось у собі — носити Україну в серці. Кожного дня допомагати, не втомлюватися, робити все, щоби наблизити те, чого чекають усі. Це не просто сісти та чекати. Це боротьба за наше з Вами завтра. Оце для мене і є справжнім патріотизмом.
Ви намалювали надзвичайно велику кількість малюнків. А як ви відноситеся до того, що їх зараз використовують як ескізи для татуювання.
Сміється.... Нехай використовують. Якщо людям подобається моя робота, то чому б ні...
Можливо у Вас якась спеціальна колекція творів Реброва спеціально для цих цілей?
Я художник і мій інструмент — олівець. Я не знаюся на тату, та й сам їх не маю. А от малюнків навпаки у мене багато. Люди обирають те, що їм пристало до душі.
А хто здебільшого б'є тату у вигляді ваших картин?
Як таких досліджень я не проводив. Та й навіщо? Але можу сказати, що серед тих людей, про яких я знаю — це здебільшого воїни ЗСУ. І це велика честь для мене! Коли я помічаю у когось на тілі мою роботу, то розумію, що моя творчість відгукується у серцях українців.
Чи не було у Вас ідеї створити щось на кшталт "Патріотичного салону татуювання"?
Ніколи про це навіть не думав. Я вважаю, що людина має займатися тим, що вона вміє найбільше. А я вмію малювати.
А чи можете показати приклади Ваших картин, які можуть стати татуюваннями?
Давайте більш детально зупинимося на ваших картинах. Вони намальовані олівцем. Це якось пов'язано з війною? Чому ви не використовуєте фарби?
Для мене це і складне і болюче питання одночасно. Мені здається російська агресія щодня забирає найцінніше - життя людей. Так сталося і зі мною. Одного дня вона забрала у мене... фарби. Їх немає після 24 лютого. І я не можу сказати, коли вони з'являться знову. Не питайте чому... Наразі є лише два кольори - жовтий та блакитний.
А чи пам'ятаєте свою першу роботу після початку повномасштабної війни? Що Ви намалювали?
Дитяче око, яке плаче жовто-блакитними сльозами. Я малював її в метро. Під звуки сирен та вибухів. Ніколи цього не забуду.
Колекції ваших картин показують в Україні та за її межами. Над чим Ви працюєте зараз і чи плануєте щось грандіозне найближчим часом?
Багато виставок ми зробили в бібліотеках Києва, мої картини стояли у шпиталі для поранених, в різних містах України. Ми намагаємося популяризувати нашу країну також за її межами. Нехай весь світ бачить, що українці - непереможна нація. Мої роботи (хоч і без мене, бо чоловікам не можна виїжджати за кордон, а я людина законослухняна) були представлені у США та Польщі. А одна стала банером у Франції. На ній я зобразив те, як війна нищить природу України.
А що із допомогою для ЗСУ? Донатите?
Так намагаємось. Я створив два альбоми, які розіграли волонтери. Також я розписав декілька гільз і також зробив розіграш. Ми надрукували спеціальні патріотичні календарі, а частину виручених коштів передали на ЗСУ.
А на останок нашого інтерв'ю хотілося б пригадати, що сьогодні Україна вперше відзначає День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій. Що для художника Володимира Реброва є перемога?
Це - перемога України над Росією, добра над злом, світла над темрявою. Коли люди не будуть ховатися у бомбосховищах, а ворожі снаряди не калічитимуть українських дітей. Коли я зможу нарешті обійняти свою маму. І тоді ми покажемо усьому світові, що українці - вільний народ вільної країни! Оце і є для мене Перемога! Слава Україні!
