Вже впродовж двох років спорт для українців є не лише можливістю представити свої навички та поборотись за перемогу. Після початку повномасштабного вторгнення, це також спосіб нагадати глядачам по всьому світу про російську агресію в Україні.
Українські футболісти активно долучаються до допомоги війську. Президент Української Асоціації Футболу, зірка італійського "Мілану" та власник "Золотого м'яча-2004" Андрій Шевченко став амбасадором фандрейзинґової платформи United-24, створеної за ініціативи українського лідера Володимира Зеленського. Разом із ним до групи амбасадорів долучився Олександр Зінченко. Нещодавно він пообіцяв купити будинок сім'ї юного футболіста з окупованого Бахмута на Донбасі. Інші гравці збірної також долучаються до збору коштів.
Деяких з них війна торкнулась безпосередньо. Андрій Лунін та Михайло Мудрик походять із одної місцевості - Краснограду в Харківській області, Місто неодноразово потрапляло під російські обстріли. Селище Велика Новосілка на Донеччині, майже повністю зруйноване. Там свої перші кроки у футболі робив Микола Шапаренко. Рідне місто Миколи Матвієнка - Саки в Криму, вже 10 років перебуває під російською окупацією.
"Нам не потрібна додаткова мотивація, бо ми всі розуміємо, в який час живемо — найскладніший для нашої країни. Наші бійці ризикують своїм життям та борються за нашу свободу й незалежність — завдяки їм ми граємо у футбол на цьому рівні за збірну", - заявив Зінченко.
Український військовий: "Футболісти вболівають за нас, а ми - за них"
Для української збірної з футболу, Євро-2024 стало четвертим Чемпіонатом Європи, у якому вона бере участь. Це стало можливим завдяки перемозі над Ісландією у фінальному матчі відбіркового плей-оф.
Українські вболівальники збірну підтримують, однак не всі мають змогу дивитись кожен матч. Один з українських військових, який зараз перебуває на сході, у дитинстві мріяв стати футболістом, а перегляд матчів був одним з улюблених видів проведення вільного часу. "На жаль, доля розпорядилась інакше і футболістом я не став. Але любов до футболу залишилась. З друзями ми любили ходити в бар, вболівати, або збиратися сім'ями. Це була традиція", - згадує захисник, ім'я якого ми не називаємо з міркувань безпеки. Зараз військовий слідкує за спортивними новинами з передової.
Звичайно, у нас немає часу тільки сидіти й оновлювати стрічку новин, щоб дізнатись, забили наші чи ні. Однак, коли ми повертаємось із завдання і це збігається з часом матчу, то стараємось зловити мережу і дивитись. Вони вболівають за нас, а ми - за них
Боєць каже, що такі моменти вболівання на короткий час повертають до мирного життя й дають розслабитись. "Якщо наша збірна програє - то трохи нервуємось, але це все одно кращі емоції ніж ті, які ми відчуваємо кожен день, дивлячись, як гинуть побратими", - додає.
В одному зі своїх відео, збірна України з футболу подякувала вболівальникам на полі бою, завдяки яким вони можуть представляти країну на чемпіонаті Європи. "Одна команда на полі завдяки одному мільйону вболівальників на полі бою", - йдеться у тексті до відеоролика.
Емоції вболівальників після поразки з Румунією: "Хто підтримає наших, як не ми?"
Після провального матчу з Румунією, який українці закінчили з рахунком 3:0, вболівальники не приховували прикрих емоцій. "Я був розлючений. Емоції після матчу тримали ще довго. Ну як можна було так грати?", - не приховуючи роздратування каже Василь. Чоловік дивився матч на одній зі стримінґових платформ і підготувався до того, що можуть бути перешкоди у вигляді вимкнення електроенергії. "Я зарядив всі павербанки, які були вдома, щоб на випадок незапланованого вимкнення світла, далі дивитись. А якщо інтернет би підвів - є ще радіо, де також транслюються матчі", - розповідає він. Василь, після того, як емоції стихли, додав, що навіть попри поразку у першій грі, буде вболівати й далі.
Ну як би наші хлопці не грали, підтримувати своїх треба. Як не українці будуть за своїх горою стояти, то хто інший? Якщо не виграють інші матчі - це вже буде на їхній совісті
Ірина важливі матчі збірної дивиться завжди. Каже, що цьогоріч вболівання на Євро відрізняється від того у 2020 році. "Місто тоді жило. Люди сиділи у барах, кричали, веселились, чи разом плакали. Був дух єдності, якесь свято серед сірих буднів. А зараз, сидячи вдома, це зовсім не те вболівання", - каже мешканка Чернігова. За її словами, у час війни, той факт, що Україна бере участь у Чемпіонаті Європи, додає трохи радості у житті.
Завжди такі матчі об'єднують, відривають від постійних повітряних тривог і вимкнення електроенергії. Може це звучатиме зарозуміло, але в української збірної найкращі вболівальники. Вони готові сидіти в укритті й дивитись матч
Українці згадують Євро-2012 у мирному Донецьку
Українці знайшли спосіб, як вболівати й заодно бути корисними для армії. Ще під час товариських матчів Ігор придумав, що за кожен пропущений гол збірної буде донатити 200 гривень, а за кожен забитий - 500.
"Я і так допомагаю, але це така гра, виходить, цікавіше. Друзі теж підтримали цю ініціативу, ми з ними можемо ставки між собою робити, а гроші від так званого виграшу також спрямовуємо на ЗСУ", - каже хлопець. Він згадує Євро-2012, яке проходило у його рідному Донецьку.
"Я тоді ще в школі вчився. Я ще стільки людей у нашому місті не бачив, це було щось неймовірне. Стадіон вражав своїми розмірами, ми його дуже любили й пишались ним. Моїм улюбленим аргументом його крутості було навіть не те, що там Євро проходило, а те, що на його відкритті співала Beyonce", - каже наш співрозмовник.
"Донбас Арена" – це був перший в Україні та Східній Європі стадіон категорії "Еліт", спроєктований та збудований відповідно до стандартів УЄФА. Проєктування арени розпочалось задовго до того, як "Шахтар" виграв Кубок УЄФА, а Україна дістала право приймати Євро-2012.
З 2014 року через російсько-українську війну матчі на стадіоні не проводяться через те, що він був розбомблений російськими снарядами.
