"Я пообіцяв, що колись станцюю гопака": військовий на протезі виступив із рідним ансамблем

Marta Radio
Займався народними танцями, у 2018 році розпочав строкову службу, а на початку повномасштабного вторгнення пішов до війська. Олег Сливар дивом вижив після щільного обстрілу, отримав ампутацію кінцівки, але не втратив жагу до життя. Після реабілітації він вже встиг станцювати на рідній сцені, звідати Антарктиду та у незвичний спосіб показатись перед першою дамою.

Олег Сливар родом з Дрогобича, що на Львівщині. Перед початком повномасштабного вторгнення, його захопленням були народні танці, якими він займався 12 років. У 2018 році наш співрозмовник вирішив пройти строкову службу в армії, а після неї підписав контракт. На початку Великої війни Олег шукав способи, як потрапити у бойову бригаду, адже хотів виконувати завдання на передовій. 

"Повномасштабне вторгнення я зустрів не в бойовій частині. До кінця літа я шукав різні варіанти, щоб перевестися в бригаду, яка виконує бойові завдання або щоб мене розподілили за призначенням. Мені не вдавалося це зробити через те, що тоді був великий наплив людей і просто не було місця", - пригадує військовослужбовець. 

Однак, згодом місце для вмотивованого бійця таки знайшлось. Його було направлено у Донецьку область, де, зокрема, він брав участь у звільненні Лиману, а згодом був перенаправлений у бік Горлівки. 

Ołeh Slywar
Ołeh Slywar Archiwum prywatne Ołeh Slywar

За крок від смерті. "Від втрати крові зупинилось серце"

Під час виконання одного з завдань, Олег та інші військовослужбовці потрапили під щільний мінометний обстріл. Внаслідок цього він отримав численні осколкові поранення. Найбільше постраждали права та ліва кінцівки, через що евакуація з поля бою була важкою. 

"По приїзду у стабілізаційний пункт лікарі почали рятувати мені праву ногу. Через велику втрату крові та інші фактори у мене зупинилось серце. Лікарі полишили ногу і почали працювати з серцем", - розповідає Олег Сливар у розмові з Ukrayina.pl. Впродовж 30-ти хвилин пораненому бійцю робили масаж серця. 

По протоколу вони мали 10 хвилин робити це і зупинитися. Але вони напевно бачили, що я борюся за життя і тому вони так довго стимулювали серце. Вони його все ж таки запустили на 30-й хвилині

Олег каже, що мав щастя потрапити у руки до таких лікарів, які у пункті неподалік бойових дій, до останнього боролись за його життя. 

"Я прокинувся, а мама плаче. Я не розумів чому"

Військовослужбовець два дні після відновлення роботи серця та ампутації ноги провів у комі. Прокинувшись у лікарні, він не розумів, що відбулось і чому біля його ліжка плаче мама. 

"Я не знав, що в мене немає ноги, через те, що я її відчував. Це були фантомні болі. Дивлюсь, в мене чомусь серце перемотане. Я думав, що в мене просто з серцем щось сталося і все. Мама починає плакати, а я так і не розумію чого вона плаче. Я сказав мамі, щоб вона вийшла з палати, бо я не люблю, коли вона плаче. А вона починає ще більше плакати. І тоді я хочу разом з нею вийти, відкриваю ковдру і бачу, що немає кінцівки", - розповідає Олег. 

Певний час, як згадує наш співрозмовник, він перебував у пригніченому стані. За його словами, він не розумів, як можна далі жити без однієї кінцівки. Однак згодом, він дізнався, що з протезом можна "жити своїм життям": ходити, стрибати й танцювати, і це його змотивувало. 

"Я мріяв пройтися і закурити. Це були неперевершені відчуття"

Після подачі заявки на протезування, Олегу довелося чекати ще пів року, адже кістка на нозі почала відростати й знадобилась операція. "Коли я одягнув перший раз протез і побачив, що в мене на ногах пара взуття - це були такі емоції, які важко описати", - згадує наш співрозмовник. 

Увесь час до отримання протеза військовий мріяв про одне: пройтися вулицею і закурити. 

Фізично цього я не міг зробити, бо як ти йдеш на милицях, ти тримаєшся за них руками. У мене було бажання: взяти в одну руку каву, в іншу - сигарету і йти. Коли це мені нарешті вдалось, це були неперевершені відчуття
Oleh Slywar
Oleh Slywar Archiwum prywatne Ołeh Slywar

Повернення на сцену після поранення. "Я пообіцяв, що колись станцюю гопака"

У ансамблі "Верховинка", у якому Олег займався танцями, про свого вихованця не забували. На підтримку бійця був організований концерт, на якому збиралися кошти на протезування. На виступ, не повідомляючи заздалегідь, прийшов також і наш співрозмовник. 

"Вони не знали, що я сиджу в залі. Наприкінці концерту я вийшов на сцену і пообіцяв, що як тільки я отримаю електронне коліно, я знову станцюю з ними гопак", - розповідає він. 

Згодом йому запропонували станцювати, однак, не гопак, а іншу композицію. Олег з радістю погодився, і почав ходити на репетиції. У цей же ж час він брав участь у відборі на "Ігри Нескорених", тому частину з них він пропустив. Під загрозою могла бути й участь у самому танці, однак, зірки зійшлись і виступити таки вдалось. 

Відео, де військовий на протезі танцює, облетіло усю мережу. 

Емоції, як згадує, були незвичні. "Ти бачиш, як люди тобі дякують і тебе підтримують. Це дає наснаги якоїсь і хочеться продовжувати рухатись далі", - каже Олег Сливар. Він наголошує, що обіцяний гопак, глядачі рано чи пізно, але побачать. 

Подорож до Антарктиди. "Де Львів, а де Антарктида?"

Наш співрозмовник, як зізнався сам, любить нові пригоди та не може всидіти на місці. Одним із прикладів цього є подорож до Антарктиди. Як пригадує, рішення щодо цієї поїздки прийняв спонтанно. 

Під час одного з візитів у центрі Superhumans у Львові, де хлопцю встановлювали протез, журналісти запропонували Олегу відвідати Антарктиду. Спочатку ці слова здались жартом. 

Я кажу: Андрій, ти що смієшся з мене? Де Львів, а де Антарктида? Не смійся з мене. А він відповів, що це серйозно. Ну і я погодився

Дорога до малозвіданого місця була довгою: спочатку до Польщі, далі Німеччина, літак до Аргентини, згодом ще один політ на південь країни, три дні яхтою - і за обрієм з'явилась таємнича Антарктида. "18 днів ми там були. Емоції зашкалювали, хочу повернутись", - розповідає мандрівник. 

На цьому цікаві історії у нашого співрозмовника не закінчились. На відкритті реабілітаційного центру у Львові, Олег Сливар спустився з третього поверху будівлі до першої дами Олени Зеленської. 

Це мало показати, що у нашому житті немає нічого неможливого, що люди, не дивлячись на травми, можуть продовжувати активно жити. Це був заклик до людей які втратили кінцівки, захищаючи нашу країну, що не потрібно здаватися
ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ