Богдан Єрмохін - депортований до Росії український підліток із Маріуполя. На момент початку повномасштабного вторгнення, хлопцю було 16 років. Завдяки своєму відеозверненню до президента України Володимира Зеленського та роботі різних спецслужб, Богдана вдалось повернути в Україну на його18-річчя (у листопаді 2023). Якби він залишився б в Росії - хлопцю загрожувала повістка та служба у ворожій армії. "Півтора року я намагався повернутися в Україну, отримував повістку в російську армію, проробляв довгий шлях і тепер я вдома". Про свою депортацію юнак розповів в інтерв'ю журналістці Раміні Есхакзай.
Зустрів війну в Маріуполі: "Якби не довів, що я дитина - мене б розстріляли"
Богдан Єрмохін розповів, що був сиротою. Без батьків хлопець залишився у 2014 році. На момент початку повномасштабного вторгнення юнак проживав у гуртожитку у Маріуполі і був під опікою директора свого навчального закладу.
Коли все почалося, було дійсно страшно. Навколо вибухи, їжу складно було знайти. Нас підлітків залишилось четверо. Не було документів, грошей, зв’язку, нічого. Навколо трупи. Перші три дні ми пересиділи, світла не було, їжу шукали у магазинах. Поліції вже не було, будував план, як виїхати з міста. Мені пропонували через „зелений коридор", я відмовився, а потім дізнався, що тих людей, які виїхали, розстріляли. На початок повномасштабного вторгнення мені було 16 років, я був під опікою директора свого навчального закладу. Коли російські війська зайшли у місто, мій опікун забрав документи й поїхав з міста
- згадує Богдан Єрмохін
Перші дні окупації, Богдан з товаришами ховались у підвалі. Втім російські окупанти проводили зачистку міста, так дістались і до них.
В нас були написала на стінах про те, хто такий Путін і російські окупанти. Я, 16-річний хлопець, з бородою вже, без документів. Я розумів, що якщо вони не повірять, що я дитина - мене застрілять. Ми доводили їм, що діти, і нам повірили. Потім нас вивезли
- згадує Богдан.
На питання скільки, на його думку, загинуло цивільних у Маріуполі, хлопець відповів, що близько 100 тисяч: "Можливо і більше. Там були братські могили по 20 людей в кожному дворі".
Далі хлопця вивезли до лікарні в Донецьк.
Зараз я намагаюсь згадувати лише якісь позитивні моменти. Багато чого не пам'ятаю. Он-як, уявіть я з другом майже у центрі Донецьку включаю українську музику "Доброго вечора, ми з України". На нас кидались російські військові. Після Маріуполя вже було нічого не страшно. Ми з другом грали в гру "Хто перший загине, той лох". Ми завжди ризикували
- розповідає Богдан.
Всиновлення друга уповноваженою при президенті Росії із прав дитини
Богдан поділився, що його депортували до Росії разом із трьома іншими хлопцями, одним із яких був Пилип Головня, якого усиновила уповноважена при президенті РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова.
Нас було четверо хлопців, яких вивезли на територію "російського дна". Ми завжди показували, що нас не роз'єднати. Але нас розділили, повернули зараз трьох до України. Мій друг Пилип залишився там, його всиновила уповноважена при президенті Росії із прав дитини Марія Львова-Бєлова. У Пилипа теж немає батьків. Йому 18 років вже.
- пригадав він.
Тим часом Раміна пообіцяла всиновити Пилипа, якого незаконно вивезли до РФ.
Пилипе, ми на тебе чекаємо, якщо ти запишеш звернення до нашого омбудсмена, до Офісу президента, Україна на тебе чекає, Богдан купить тобі шаурму, а я тебе всиновлю. Все! Ми вирішили: буду твоїм опікуном, я не жартую. І ми з підписниками забезпечимо тобі гарне життя в Україні
- заявила Раміна Есхакзай.
Депортація до Росії: "Я постійно шукав можливості втекти"
Після Донецької лікарні, хлопців вивезли до санаторію при адміністрації президента РФ. "Я думав спочатку, що нас везуть у табір і вже думав над планом втечі. Потім я зрозумів, де я. Там було стільки охорони. Телефони в нас не забирали, але дуже все контролювали", - згадує хлопець
Після місяцю проживання у санаторії хлопців перевезли до дитячого будинку. "Ми такого творили. Ми скрізь показували свою позицію. Гімн України на колонці вмикали. Служба Безпеки з нами говорила". Я знав, що мене почнуть шукати. Якщо мене вбили б за мою проукраїнську позицію, як мінімум я б залишився в історії України".
З нами намагались бути всі максимально добрими. Ми їх морально добивали, а вони хотіли бути добрими. Нас всіляко розділяли. Пилипа почала переманювати Бєлова. Інші теж від'єднались. Я зрозумів, що треба далі одному йти. Мені невдовзі мало бути 18
- згадує Богдан.
Далі хлопця влаштували в російську родину, де йому намагались нав'язати російську пропаганду. Втім Богдан завжди чекав можливості втекти.
Одного дня я встав, типу на навчання, хотів втекти через кордон із Білорусією, але мене затримали. Я думав все, у мене не буде шансу. Другий раз, коли намагався втекти, мене тиждень шукали, але все одного знайшли. Що краще, жити й думати, що тебе можуть вбити, чи ризикнути, і тобі можливо пощастить? Мені сказали, що це була остання крапля і все тепер буде інакше. Була зустріч із Москальковою (Тетяна Москалькова — уповноважена з прав людини у РФ з 22 квітня 2016 року, — прим. ред.), там я сказав, що хочу в Україну. І в той же день мені сказали, що їм надійшла заява від уповноваженого з прав людини, все зроблять. Наступні дні, дзвінок у двері - повістка. Я хотів в Україну, але не таким шляхом, це було перед моїм 18-річчям
- розповідає Богдан.
Далі хлопець не витримав тиску і почав кричати публічно, зокрема записав звернення до Володимира Зеленського.
Мій останній шанс було винести це на публіку. Мені було дуже тяжко. На мене постійно психологічно давили. Вони хотіли, щоб я сумнівався, страшили. Я думав, що я не повернусь, в мене опускались руки. Залишається тиждень до мого 18-річчя, а я нічого не знаю. Я виставив пости в інтернеті. І в день мого повернення, я летів через Білорусь. Мені було страшно. Мені допомогли, серед них адміністрація президента України. Півтора року я намагався повернутися в Україну, отримував повістку в російську армію, проробляв довгий шлях і тепер я вдома. Я довго уявляв як буду вдома.
розповідає Богдан.
Після повернення в Україну минуло вже 8 місяців. Зараз хлопець живе під опікою нової родини. "Вперше за довгий час я відчуваю любов до себе, турботу. Це все, чого я хотів за свої 18 років. Ось в мене є мама, брати, сестри. Я щасливий. Важко було повірити, що я колись зможу бути щасливим. Але так це є
- резюмує хлопець.
Незаконно вивезені діти зазнають тортур та знущань
За словами Богдана, українські діти-сироти, яких російські окупанти незаконно вивезли до країни-агресора РФ, зазнають знущань і катувань.
"Навіть зараз: ми розмовляємо, а якусь дитину катують, це може бути кожну секунду, – заявив він. – Тобто я розумію, для чого я зараз тут, для чого я працюю. Я можу сидіти в ресторані десь їсти, а в той момент дітей катують. І фізично, і морально. У нас навіть ситуації, де підлітків садять у тюрми, у СІЗО їм відбивають повністю все, ламають пальці. Вони сині всі, у крові. Це діти. ХХІ сторіччя. І ми цим займаємося. Я розумію, що діло йде дуже погано і треба всім згуртуватися".
За словами Єрмохіна, про це потрібно говорити публічно, щоб допомогти дітям, яких незаконно вивезли з України і які зазнають катувань у країні-агресорі РФ. "У моєму випадку кожен журналіст, хто писав, – він урятував мені життя, і так може бути з кожним", – наголосив він.
Зокрема зазначив, що дітям нав'язують проросійські наративи та позбавляють українського громадянства. Як наслідок, таких дітей стає важче повернути додому.
