...30-річний майор Олег Адамовський із 92-ї окремої бригади імені кошового отамана Івана Сірка ціною власного життя врятував побратимів під час бойового завдання. Сталось це 12 березня під час оборони Харкова.
"У воїнів було важливе бойове завдання, успішне виконання якого зупинило б просування ворога, — каже 31-річна Анна Адамовська, вдова Героя. — Напередодні місцевість, де це мало відбутися, зазнала чергових авіаударів, мій чоловік дивом залишився живим. Це була його вже третя спроба виконати поставлену ціль. Олега навіть стали відмовляти побратими — мовляв, дивись, це вкрай небезпечно. Проте він вчинив як Герой, заявивши, що потрібно йти до кінця і зробити все, аби армія рф не дісталась Харкова.
І коли втретє загін знову рушив уперед, мій чоловік був першим, далі йшли побратими. Та, на жаль, військові натрапили на засідку. Ціною власного життя Олег прикрив відхід побратимів. Він загинув під час бою. За особисту мужність і героїзм йому присвоїли звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".
Дружина полеглого бійця пригадує: познайомились вони під час літніх канікул у селищі Урожайне, що в Донецькій області, куди Анна з Донецька приїхала до бабусі.
"Олег родом із того села. Ми зустрілись завдяки спільним друзям, — каже вдова. — Після цього не спілкувались дев’ять років. Та якось випадково я натрапила у соцмережі на знайоме обличчя — це був Олег. Щоправда, на фото біля нього була наречена. Я подумала: одружився, треба привітати. Прокоментувала світлину. Натомість Олег відповів мені у приватні повідомлення: "Ні, я не одружився. Це дружина мого однокурсника й товариша. Я на тебе чекаю".
Для мене це було неочікувано й дуже приємно. Відтоді ми стали спілкуватися...
За словами співрозмовниці, за місяць до повномасштабного вторгнення вона попросила коханого покинути військову службу. Проте він рішуче відмовив. Вранці 12 березня дружина спілкувалась із Олегом.
Під вечір написала смс та поцікавилась, як він. "Коханий відповів, що все добре. А на інші мої повідомлення, які я відправила пізніше, відповіді вже не було, — каже Анна. — Моя душа розривалась на шматки від цієї невідомості. А наступного дня зателефонував товариш мого чоловіка й сказав: "Олег загинув". Це найстрашніші слова, які я чула..."
Поховали Олега Адамовського — Героя України — 15 березня у селі Новоселівка на Донеччині.
"Мій чоловік був дуже віруючою людиною, — каже Анна. — Коли я забирала його тіло з моргу, мені повернули хрестик та обручку. Я вирішила, що обручка має бути з ним завжди. Але коли хотіла одягнути її на палець чоловікові, то просто не змогла цього зробити, адже пальці Олега були складені рука до руки і просто закам’яніли. Як мені потім пояснили, це свідчить про те, що в останні хвилини свого життя Олег молився... Каблучку я поклала йому до кишені..."
