На війну Анна Ільющенкова потрапила ще в 2014 році. Тоді дивом залишилася живою, хоч і перенесла клінічну смерть та побувала у полоні. Її історія — ніби сюжет для кіно...
"Я народилася на Донеччині, після закінчення медичного училища переїхала до Одеси, — розповідає 54-річна медсестра Анна Ільющенкова. — Коли вісім років тому почалася АТО, стала допомагати нашим військовим як волонтерка. Якось один із пацієнтів сказав мені: "Ви тут у білих халатах, а у нас, на нулі, повна біда з пораненими..."
Тож я пообіцяла бійцям, що як тільки матиму відпустку, на місяць-два поїду до них. І таким чином улітку 2014 року потрапила до Курахового, де взялась рятувати воїнів батальйону "Донбас". Оскільки я одеситка, отримала позивний "Мурка".
Після того був пекельний Іловайськ. Коли місто звільняли, було чимало поранених. Анна каже: ледве встигала надавати допомогу.
"29 серпня ми вибирались так званим зеленим коридором, який я вважаю "коридором смерті", — веде далі жінка. — З водієм Тарасом і нашою командою медиків їхали в машині разом з колоною батальйону "Дніпро 1". Тоді там уже перебували російські війська, і ми для них були мішенню, наче в тирі.
Почалась велика перестрілка з боку рашистів: вони гатили із артилерії та "Градів", добивали зі стрілецької зброї. Наш автомобіль за мить став решетом. Водія вбили, а я отримала вкрай важкі поранення: одна куля влучила в шлунок, інша — в хребет. Великим осколком розірвало ногу, влучило у праве підребер’я, пробило легені...
Рухатись я не могла, тож з автомобіля мене дістали побратими. Але невдовзі з’явились вороги, які заявили, що беруть нас у полон. У цей момент мій товариш-медик пішов на хитрість і випросив в окупантів можливість надати допомогу їхнім пораненим. Йому вдалося дати мені серйозну дозу антибіотика та кровоспинні. Тож цим і врятував моє життя".
П’ять днів у неволі Анна протрималась завдяки цьому товаришу.
"Те, що пережила там, згадувати не волію, бо це найчорніші дні мого життя, — каже медсестра. — Скажу лиш, що тримали в ямі й погрожували зброєю, весь час допитували співробітники ФСБ..." Після того, як бойову медичку звільнили з полону, її вертольотом доправили до обласної лікарні Дніпра.
Те, що пережила там, згадувати не волію, бо це найчорніші дні мого життя
"Медики казали, що я народилась у двох сорочках, бо осколки пройшли за міліметр від артерії. А мембрана була настільки пошкоджена, що у будь-який момент я могла залишитись паралізованою. Було вирішено відправити мене на лікування до Литви, звідки я повернулась через дев’ять місяців до України, — веде далі співрозмовниця. — Певний час довелося воювати з бюрократією, коли отримувала статус учасниці бойових дій. Настільки добре вивчила питання, що взялася допомагати іншим бійцям-добровольцям оформити УБД, пізніше задля цього навіть вступила на юрфак".
У 2015 році, завдяки отриманим грантам, Анна заснувала з побратимами громадську організацію "МІР" (Міжнародний інтеграційний рух). Бійці отримали змогу безплатно навчатися англійської мови, займатись плаванням, проходити психологічну реабілітацію. ГО підтримувала й родини загиблих, робила їм на свята подарунки. У 2020-му змогли придбати будинок на березі моря, який став реабілітаційним центром.
"Після вторгнення рф 24 лютого я відразу записалась у тероборону, але у військкоматі сказали, що поки що я потрібна в тилу, — каже жінка. — Щоб не сидіти без роботи, стала допомагати мирним людям, які постраждали від війни: організувала курси тактичної медицини не лише для військових, а й для цивільних.
А головна ніша — закупівля амуніції та автомобілів для бійців однієї з військових бригад Одещини. Маємо штаб у центрі міста, де робота кипить цілодобово! Я розумію, що не можу врятувати весь світ, але допомогти тисячам людей — точно. Щодня чекаю перемоги й прокидаюсь із думкою, щоб війна закінчилася і путінська орда на чолі з ним була знищена. Дай Боже, аби було так".
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.
