Центр "Незламні матусі": історії молодих матерів та вагітних, які вибралися з гарячих точок

У Львові надають прихисток жінкам, які разом зі своїми дітками змушені були рятуватись від війни. Чимало з них - вагітні. Їхні розповіді не залишать вас байдужими.

На першому поверсі будівлі облаштовано кухню та їдальню. Саме зараз за великим столом смакує пластівцями з молоком білявий хлопчик. "Мене звати Антон, мені дев’ять років", — знайомимось. Він проводить мене до кімнати на першому поверсі, де мешкає разом із мамою, сестрою та бабусею.

"Ми приїхали з Бахмуту четвертого квітня, — каже 70-річна Валентина Борисівна. — На той час росяіни розбомбили там шахти "Артемсолі", стадіон, поруйнували школу, в якій вчились наші діти й внуки, а вона входила до списку ста найкращих в Україні"...

У Валентини Борисівни — три доньки, старша після початку великої війни перебралась на Київщину, одна з близнючок давно живе у Швеції. "Недавно вона народила, тож я збираюсь поїхати до неї, аби допомогти доглядати внучку, — каже пані Валентина. — А потім повернусь, бо Таня (друга з близнючок. — Авт.) також чекає на дитятко, вона на шостому місяці вагітності".

У сусідній кімнаті мешкає 29-річна Тетяна, вона на дев’ятому місяці вагітності. На дивані біля вікна за комп’ютером бавиться її семирічний син Єгор. "Ми — зі Старобільська Луганської області, — розповідає тендітна жінка, запрошуючи до свого тимчасового помешкання. — 24 лютого там почалась окупація, росіяни одразу захопили телевежу й увімкнули своє телебачення, мобільний зв’язок зник. Нам ледве вдалось вибратись: автобусів було дуже мало, а охочих виїхати — багато".

Вона рятувалась разом із Єгором, свекрухою та її 19-річним сином. Чоловік же служить у прикордонних військах. "Недавно він приїхав на ротацію, тож нам вдалось трішки побути разом", — усміхається Таня.

Іще одна мешканка Центру пережила вже другу евакуацію. "У 2014 році ми виїхали з Горлівки до Покровська, облаштувались, — каже 35-річна пані Калина. — А два місяці тому і там оголосили евакуацію". Тож на дев’ятому місяці вагітності, рятуючи чотирирічного сина Костянтина й семирічну донечку Христину, переїхала до Львова.

"Даниїл народився у Львові на мій день народження — 23 травня, із вагою 3600 грамів та зростом 54 сантиметри, — радо ділиться пані Калина. — У мене немає рідних, самій доволі важко давати раду. Але допомагає оптимізм".

У мене немає рідних, самій доволі важко давати раду.

Стукаю у двері однієї з кімнат на другому поверсі, тут живе 36-річна Олена з двома доньками — 13-річною Поліною й півторамісячною Анітою, яка народилась у Львові на два місяці раніше, ніж мала, із вагою 1400 грамів.

** zdjęcie autora

Олена з донькою Поліною. Поруч у колисці — ще одна донечка Аніта.

"Ми приїхали з Ворзелю на Київщині після того, як півтора тижня просиділи у шкільному підвалі, ховаючись від обстрілів, — розповідає Олена, гойдаючи ліжечко, в якому міцно спить немовлятко. — Чоловіка мобілізували, тож він тепер служить. Його батьки залишились у Ворзелі, мої — у Дніпропетровській області".

Місяць медики виходжували "ранню пташку" Аніту, а її батькові надали п’ятиденну відпустку, аби побачив маленьку. Зрештою Олена разом із двома донечками оселилась у Центрі "Незламні матусі". Аніту чекає реабілітаційний період, але вже є чим пишатись, її вага збільшилась до 2300 грамів. Старша донечка Поліна допомагає мамі з сестричкою: "Я вже навчилась годувати її з пляшечки, гойдати на ручках".

"Попри все, ми радіємо життю, — додає пані Олена, — й дуже чекаємо перемоги України..."

Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі та на сторінці у фейсбук.

Ukraińscy emeryci żyją na krawędzi egzystencjiУкраїнські пенсіонери живуть на 55 доларів у місяць. "Що я можу купити на свою пенсію? Та майже нічого!"

Дивись відео Пізнаймо один одного - польсько-український розмовник