Загинув 37-річний боєць Сергій Матищак. Він витратив 3 тис. доларів на зброю, щоб дати гідну відсіч ворогові

"Людина, з якої потрібно брати приклад", - кажуть побратими про захисника, життя якого обірвалося у боях під Бахмутом. Він народився в Яблуньці на Івано-Франківщині. Був учасником АТО/ООС. Упродовж восьми років захищав нашу землю. Казав, що іншої такої немає.

...Щодня рідні йдуть на могилу Сергія. Несуть квіти, а іноді яблука, зібрані біля хати. Згадують надзвичайно багатолюдний похорон і досі не ймуть віри, що брат уже на небесах. 

У 2014 році Сергій Матищак добровольцем пішов боронити Україну. І навіть коли вже був на Луганщині, рідним не казав про це. Розповідав, що працює в Києві. 

"Напевно, не хотів, щоб ми хвилювалися. Та згодом братам сказав, що воює, — розповідає Христина Гуменюк, сестра загиблого героя. — А потім ми довідалися, що Сергій — ще й снайпер. Він був в "Айдарі" і брав участь у найзапекліших боях. Вийшов з Іловайського котла, витягував поранених біля Щастя, захищав Донецький аеропорт. Мав поранення у голову та стегно... 

Вийшов з Іловайського котла, витягував поранених біля Щастя, захищав Донецький аеропорт. Мав поранення у голову та стегно...

Потім підписав контракт із ЗСУ і постійно його продовжував. Служив у розвідувальному батальйоні, а віднедавна — у 109-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади". 

"У 2014 році я Сергієві дав позивний — "Хлопчик", і снайперку теж випросив, — розповідає Стас Циган, побратим. — Ми були разом на 32-му блокпості (прозваному "долиною смерті". — Авт.). "Хлопчик" мене пораненого витягував. Він був справжній..." 

Ще до війни Сергій Матищак закінчив курси охоронця і працював якийсь час за фахом. А коли вже воював, то поміж тим здобував заочно освіту за спеціальністю "фізична терапія, ерготерапія (фізична реабілітація)". 

"Казав, що реабілітологи нам будуть потрібні, — згадує сестра. — Але військовій справі Сергій присвячував найбільше часу. Постійно вдосконалювався. Зрештою сам купив гвинтівку за 3 тисячі доларів. 

Сергій з дитинства важко працював і не звик до особливого комфорту. Він був підготовлений до життя у важких умовах. Не занепадав духом, коли не було їжі чи зв’язку або доводилося ночувати в окопі, де болото — по коліна". 

Ще на початку повномасштабного вторгнення Сергій Матищак встиг перевезти родину із Сєвєродонецька в Івано-Франківськ. 

"Останнім часом Сергій мені постійно казав, що я маю бути сильною і самостійною, — розповідає Юлія Шульженко, вдова. — Усе частіше чула від нього фразу: "Якщо мене не буде..." А ще казав: "Вибач, що я не поруч". Тепер ці слова для мене звучать по-іншому. Сергій наче щось передчував і вибачався наперед. Щоразу, коли телефонував, просив дати слухавку нашому 5-річному синочкові Ярославу. Під час останньої розмови обіцяв Ярику, що повернеться і розкаже йому на ніч нову казку..." 

Побратими кажуть, що Сергій Матищак чекав на цю війну. "Розумів, що вона неминуча, — розповідає Микола "Кузнєц", який воював із Сергієм у 2014 — 2015 роках. — Востаннє ми бачилися рік тому. Казав йому, що може багато користі дати, працюючи із молоддю, але побратим рвався у бій. Він — людина, з якої потрібно брати приклад". 

Рідні героя хочуть започаткувати традицію — щороку 21 жовтня, у день його народження, разом із друзями та побратимами ходити на гору, де Сергій Матищак вивішував український прапор...

*"Матуся тепер - зірочка на небі". Так каже донька 34-річної Ольги Таран, яка загинула у Маріуполі

Дивись відео Американські війська переміщують БТРи M113 на вантажівки в рамках військової допомоги Україні
ПОПУЛЯРНІ
ОСТАННІ