Ярослав Матвіїв з юнацьких років брав участь у реконструкціях боїв УСС і УПА, а ще любив екстрим — проходив вишколи з виживання у лісі, катався на лижах і сноуборді дикими маршрутами... Був активним учасником Організації української молоді "Спадщина". Своє ж майбутнє Ярослав Матвіїв пов’язував із ІТ-сферою, пише газета "Експрес".
Закінчив коледж телекомунікацій та комп’ютерних технологій НУ "Львівська політехніка", згодом отримав ступінь бакалавра у Державному університеті телекомунікацій.
Однак у 2015 році львів’янин, позивним якого став "Тигр", пішов добровольцем у батальйон "Карпатська Січ". Пізніше воював у 93-й ОМБр "Холодний Яр". Брав участь у позиційних боях у районі Пісків та Донецького аеропорту.
"Я служила разом зі Славком, — каже 27-річна медсестра з позивним "Таблетка". — Він часто робив нам зауваження: мовляв, не так автомат почистили чи ще там щось. Але коли ми познайомились ближче, я зрозуміла — він не просто прискіпливий, а надзвичайно відповідальний і ретельний. Ми подружились, постійно підтримували зв’язок. Коли він не мав часу відписати мені, просто відправляв у відповідь "+", і я знала, що все гаразд".
"Він завжди рвався у бій, — додає 25-річний Дмитро Дробина, друг "Тигра", з яким він служив на Сході України. — Одного разу з’явилась інформація, що є прорив ДРГ противника і що вона рухається до нас. Надійшла команда знайти й затримати ворога. Славко з таким натхненням поспішав ловити ворогів, що стрибнув зі сходів у всьому спорядженні — і отримав дуже серйозну травму. Він відновився, але нога його боліла майже постійно. Та, попри це, він навіть не думав покидати службу".
До речі, в 2019 році Ярослав Матвіїв брав участь у миротворчій місії ООН у Конго.
"Про той період розповідав із захопленням. Крім основної роботи, він ще встигав навчати тамтешніх дітей українських пісень! — пригадує 26-річний Юліан Гончар, друг "Тигра". — Пізніше вступив до Національної академії сухопутних військ, став одним із найкращих випускників".
Львів’янин отримав посаду в новоствореному 5-му окремому штурмовому полку, йому присвоїли звання лейтенанта, він став помічником начальника розвідки. З початком повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Києва. А влітку поїхав на Схід...
"Загинув на Донеччині, — з сумом констатує Дмитро Дробина. — Група противника обстріляла їх кулеметами. Це був ближній бій. Славка поранили в ноги: обидві стегнові артерії були перебиті. Він фактично одразу стік кров’ю..."
"Ми спілкувалися за декілька днів до його загибелі, — додає подруга героя. — Розповів, що ситуація, у якій ми служили разом у 2015-му, то були ще "квіточки" порівняно з тим, що відбувається тепер. Але понад усе він вірив у перемогу України. Казав, що ця русня скоро здохне! І що перемога України обов’язково настане..."
