Сергій Костенко народився і виріс у селі Мартинівка Черкаської області. Мріяв про кар’єру кухаря, та, зрештою, став прикордонником. Торік, приїхавши з передової у відпустку, одружився. У воїна залишився п’ятирічний син від першого шлюбу й трійко дітей (14-ти, дев’яти і семи років), яких виховував із коханою Оксаною, пише газета "Експрес".
"Він був усміхненою слухняною дитиною, — каже 53-річна мати Героя Марія Іванівна. — Допомагав поратись по господарству, займався на турніках, які батько змайстрував. Але найбільше любив зі мною куховарити — разом ліпили пиріжки, вареники. Чоловік часто жартував, мовляв, це твій синочок. Між нами справді був сильний зв’язок".
Сергій Костенко мріяв стати кухарем, але після закінчення коледжу пішов на строкову службу, потім подався до Польщі, працював у ресторані. Там і познайомився з українкою, побралися, невдовзі в них народився синочок Михайло. Але стосунки не склались.
Згодом Сергій підписав контракт і три роки служив у миротворчих військах. А невдовзі зустрів своє кохання.
Оксана виховувала трьох дітей, вони одразу прийняли й полюбили Сергія, який ставився до них, як до рідних. Не маючи змоги бачитись із рідним сином, усю свою батьківську любов Сергій дарував Маргариті, Сашкові й Веронічці. Ходив з ними на прогулянки, допомагав з уроками, вчив малювати й майструвати, готував дітям усілякі смаколики.
"Відколи він з’явився у нашому житті, діти стали щасливими, вони дуже тягнулись до Сергія, — зізнається Оксана. — Він став таким рідним, ніби до нього не було життя, наче він завжди був із нами".
...Після повномасштабного вторгнення Сергій Костенко вступив до лав ТрО міста Канів. Просив кохану поїхати з дітьми за кордон. Але жінка затялась: "Нікуди без тебе не поїду!"
"Тоді в місті було страшно. Але я не переживала, бо Сергій був поряд", — ділиться Оксана. Та, зрештою, він пішов до військкомату. Кохана намагалась зупинити, не хотіла відпускати. "Якщо ворог прийде сюди, я не зможу захистити вас із лопатою у руках", — пояснив чоловік.
Сергій Костенко служив у прикордонному Луганському загоні. В серпні минулого року отримав кількаденну відпустку й одразу повів кохану до РАЦСу. "А ще запропонував придбати будинок, який колись показував мені й казав, що саме тут хотів би жити", — ділиться Оксана Костенко. Ввечері після переїзду на омріяне обійстя чоловік поїхав на фронт.
Востаннє Сергій приїхав додому на два дні на Новий рік, привіз подарунки всім рідним. У січні потрапив у Бахмут. "На останньому фото, яке прислав, виглядав років на 40", — зі сльозами ділиться мати. Першого лютого Марія Іванівна не пішла на роботу, бо чекала на дзвінок сина. Тоді вони востаннє бачились по відеозв’язку, син попереджав, що декілька днів не зможе дзвонити...
Другого лютого Сергій Костенко загинув. "Накривала артилерія, вибуховою хвилею Сергія відкинуло в стіну будинку", — таке рідним розповіли побратими, які вивозили воїна. Але дорогою його серце перестало битись...
За словами побратимів, Сергій Костенко був борцем за справедливість, надійним другом, хоробрим воїном!
"Спершу я хотіла поїхати звідси, з нашого дому, але зрештою зрозуміла, що від себе не втечеш, — каже Оксана Костенко. — Зроблю все, як хотів Сергій. Посаджу сад біля будинку, в якому він мріяв жити разом з нами. А під вікном буде квітник із трояндами — він дуже любив квіти. Сергій був душею нашої сім’ї! Якщо мене колись спитають, що таке кохання, я розкажу про нього!"
