Михайло Градінаров, хореограф, який працював у "Матадорі" з Дмитром Самусенком, згадує, що він був надзвичайно багатогранний танцівник: бездоганно виконував і сальсу, і брейк-данс (був чемпіоном України із сучасних танців). А для виступів колективу за кордоном завжди готував український народний танець. Бо вважав своїм обов’язком пропагувати нашу культуру.
"Дмитро танцював усе життя, ще зі школи, — розповідає Олена Самусенко, колишня дружина Дмитра. — Уже дорослим, маючи диплом політехнічного інституту, здобув другу освіту, хореографа. Дмитро був дуже терплячий педагог. Своїх учнів вчив бути відповідальними, бо й сам такий був. У деяких танцях є дуже складні верхні підтримки, і Дмитро завжди наголошував: "Партнерку нізащо не можна впустити. Сам впади, а її тримай". Я почувалася захищеною, коли ми разом танцювали. Ми покохали одне одного і одружилися, народили двох синів. І навіть коли розлучилися, зберегли добрі стосунки".
Війна застала Самусенків в Ірпені, куди вони переїхали з рідного Маріуполя за п’ять років до повномасштабного вторгнення. Там Дмитро відкрив дитячу танцювальну студію, яка відразу стала дуже популярною.
"У перші дні війни Дмитро допомагав людям евакуюватися з охопленого вогнем Ірпеня, — розповідає Олена. — Потім вступив до лав ТрО. Я відмовляла його, адже Дмитро зовсім не мав військового досвіду. У відповідь він сказав: "Якщо не піду на війну, то вона покличе моїх дітей".
Про Дмитра з теплом згадує і Тетяна Погоржельська, директорка Маріупольського палацу культури "Іскра", на базі якого багато років працював "Матадор": "Коли у телефонній розмові з Дмитром я дізналася, що він у війську, аж вигукнула: "Що ти там робиш? Ти ж "балерун"!" А у відповідь почула: "Тетяно Іванівно, я бачив, що коїлося в Ірпені, і я знаю, що сталося з Маріуполем. Якби залишився осторонь, потім собі не пробачив би!"
Дмитро весь час заспокоював рідних, що йому ніщо не загрожує на передовій, бо, мовляв, служить на кухні. І жартував, що після перемоги, мабуть, не влізе у танцювальний фрак, бо погладшав. "Діти дуже чекали, що тато приїде у відпустку цьогоріч навесні, — каже Олена. — Аж раптом ми дізналися, що його відрядили під Соледар командиром стрілецького взводу, а потім — під Запоріжжя і зрештою на Донеччину". 21 березня рідним повідомили, що воїн потрапив під обстріл поблизу Водяного.
"За своє життя Діма змінив безліч стильних танцювальних костюмів, усі йому дуже пасували, — каже Олена. — А поховали його у "пікселі", як воїна, на Алеї Героїв на кладовищі в Ірпені".
