"Мій Ігор за фахом електрик, ремонтував телевізори та холодильники, працював на будівництві. Він був добрий батько і чоловік, — розповідає "Експресу" Тетяна Руденко, дружина захисника. — Ми виростили двох синів, мріяли побачити онуків. 26 лютого 2022-го старший син приїхав із роботи і заявив: "Піду у військкомат. Хочу захищати країну". А вранці чоловік каже: "Я піду із сином, щоб бути поруч".
Руденки охороняли одну з важливих трас у напрямку Авдіївки. 9 квітня дорогою стали рухатися російські танки.
"9 квітня в меншого сина, Олександра, день народження. Тоді йому сповнився 21 рік. Ми чекали звісточки із фронту від наших рідних, але вони мовчали, — згадує Тетяна. — 10 квітня вранці я вже була певна, що щось сталось: Ігор подзвонив би навіть на хвилинку, щоб привітати Сашка. А вже 11 квітня мені зателефонували зі шпиталю Дніпра і повідомили, що старший син у них, живий. А чоловік..."
Крізь сльози Тетяна розповідає про те, як загинув її чоловік. "Ренат через поранення не міг сам йти. Ігор лишився з ним, і вони певний час перебували в укритті. Потім російські військові запустили дрон, так координували атаки танків. Чоловік зрозумів, що буде влучання і прикрив собою сина. Ренат відчув лише удар в плече. А Ігор сказав, що не відчуває лівого боку. Ще якийсь час він залишався притомним, але на ньому не було живого місця. "Виживи, сину! За всяку ціну!" — це були останні Ігореві слова. Пораненого Рената евакуювали і доставили у шпиталь з великою крововтратою. Права нога була розірвана на шматки, у лівій — поранення коліна та стегна. Хлопець пережив вісім операцій, і тепер лікарі намагаються зробити усе можливе, аби врятувати йому кінцівку.
Ігоря Руденка поховали 20 квітня у рідному селі Даньківка, що на Вінниччині.
