"За фахом я педагог, проте тривалий час працював у журналістиці, писав вірші, займався фотографією. Близько 12 років тому вирішив змінити сферу творчої праці, — розповідає газеті "Експрес" Микола Величко. — Захотілося, щоб ту річ, яку створюю, можна було не просто побачити чи почути, а й взяти до рук. Перші кроки у гончарстві робив сам, шукав інформацію в мережі, звертався до земляків-майстрів, які залюбки ділилися досвідом і технологіями. Свою творчу майстерню, де завжди пахло вогнем та лунав джаз, облаштував на дачі неподалік міста".
Талановиті руки Миколи Величка створювали милі філіжанки з різнобарвною емаллю, традиційні на Поділлі мальовані миски, фігурки казкових тварин.
"Найбільше мені подобалось розмальовувати миски та полумиски смотрицькими пташками, так званими зозульками. Працював із сумішшю глин, яку мені привозили із Хмельницької, Вінницької та Донецької областей. Вироби реалізовував на фестивалях, ярмарках, дещо виставляв на своїй сторінці у соцмережі. Приємно, що поціновувачі моєї творчості знаходилися завжди", — каже співрозмовник.
Коли почалася повномасштабна війна, Микола Величко добровільно пішов до військкомату. "Потрапив у батальйон територіальної оборони, згодом мене перевели в іншу частину, — розповідає. — На передовій мені дуже бракувало улюбленої справи. Особливо у ті моменти, коли з бойових завдань ми повертались у розташування бригади і мали час перепочити. Та й я така людина, що без діла довго сидіти не можу. Якось ми знайшли цеглу і змурували піч. Гончарний круг теж змайстрували самотужки — із широкого дерев’яного поліна і металевої осі. Глину взяли з окопів: якість її не дуже добра, бракує пластичності, але у польових умовах і така згодиться. Першими зробили чарки, далі — різні миски, вази та глечики. Більшість виробів подарували побратимам з інших позицій. Коли до нас приїжджають волонтери і бачать самотужки випалені глиняні миски, то дуже дивуються. Але ми вже звикли до такої "слави".
Пан Микола додає, що завдяки гончарству бійці можуть зняти стрес і відпочити душею.
"Коли ми витягнули першу партію виробів з печі, мій побратим бігав біля них, як дитина, і радів, знімав відео і надсилав родині. Казав, що після війни і сам буде гончарувати", — каже Микола Величко.
Майстер мріє створити у майбутньому реабілітаційний центр для захисників і практикувати там гончарство як арттерапію.
