Видання ВВС побувало у притулку на Модлінській, де живуть біженці з України. Деякі тут від самого початку повномасштабної війни. Як змінилося за рік їхнє життя.
Притулок на Модлінській. З'явилася церква та перегородки між розкладачками
В притулку на вулиці Модлінській у Варшаві зараз живе близько тисячі українців. З 1 березня у Польщі треба платити за проживання в таких центрах - 360-720 гривень на день для тих, хто перевищив ліміт терміну проживання у 120 днів. Винятки - пенсіонери, люди з інвалідністю, вагітні чи опікуни багатодітних сімей.
Притулок на Модлінській - приватний. Тому тут вирішили залишити безплатне проживання для всіх. За рік тут помітні зміни. Наприклад, навколо розкладачок тепер стоять дерев'яні перегородки. З'явилася церква - зала з лавками. Мешканців притулку постійно відвідують зірки. Не змінилися лише самі люди. Вони пригнічені, з байдужим поглядом і не бажають спілкуватися.
Один із працівників каже, що в центрі намагаються розворушити літніх людей та створити для них клуб сеньйорів - вивозити їх організовано в парки, музеї, на озеро.
"Ми скрізь оголошення даємо, можемо в автобуси 300 людей посадити, а приходить максимум 10", - каже.
За людьми спостерігає 44-річна Люда Лєфтєр. Вона працює тут багато місяців - видає безплатний одяг, рушники та інші речі. "Люди стали дуже пасивні - буває, картоплю немає кому почистити чи прибрати", - каже вона.
Сама Людмила — з харківської Салтівки. Каже, тільки закінчить війна — першим автобусом поїде в Україну.
"Від хати залишилася стіна і піч"
65-річний Володимир - колишній військовий. Про себе розповідає: пройшов Помаранчеву революцію, Майдан, АТО, був у "Правому секторі", має дві контузії. Чоловік з Херсонщини, але завдяки "чуйці" за декілька днів до 24 лютого виїхав у Тернопіль.
"Чуйка" не підвела - від хати залишилася стіна і піч", - каже Володимир.
Повертатися йому нікуди. Родина загинула в автокатастрофі у 2000 році.
"Мені в цьому житті не пощастило, - каже Володимир. - Але хочеться ще якийсь десяток років пожити для себе - залишитися у Варшаві та оформити тут пенсію".
Його друг, Олександр з Маріуполя, у центрі живе з 7-річним внуком, сином загиблої до війни доньки. Каже - роботу пропонували, але нічну, а він не може залишити дитину вночі саму. На утримання хлопчика він щомісяця має від Польщі 500 злотих. Понад усе він хоче повернутися додому — в звільнений Маріуполь.
