Мирослав Скірка: "Українським біженцям в Польщі час ставати більш самостійними"

ДОВІДКА:

Мирослав Скірка, 59 років, уродженець міста Госьціно біля Колобжегу у північно-західній Польщі. Народився в сім'ї депортованих українців у час операції "Вісла". Після закінчення польської середньої школи навчався на папському богословському факультеті у Варшаві за спеціальністю "історик філософії". У 1992-1997 роках навчався у Папському Григоріанському Університеті у Римі на факультеті філософії, де отримав звання магістра та закінчив кандидатські студії. Невдовзі працював душпастирем декількох греко-католицьких парафій та керував навчальними закладами у Римі та Варшаві. З 2003 року працював у Фонді Інституту Східноєвропейських студій, Офісі Економічного Форуму у Криниці.

З 2013 року —  Директор Програми "Study tours to Poland" та член правління Фонду Лідери Змін та Польсько-Американського фонду свободи. Один з авторів відродження Пласту у Польщі. Член Українського історичного товариства. Співавтор та перекладач видання творів Митрополита Андрея Шептицького. З 2021 року — Голова Об'єднання українців у Польщі.

Одружений. Батько двох дітей.

"Ми першими прийшли на кордон зустрічати біженців"

— Пане Мирославе, сьогодні ви — голова Об’єднання українців у Польщі. Колись ваші батьки були членами цієї організації. Розкажіть, як почався ваш шлях в ОУП. 

— Мої батьки були активними членами ще попередньої форми цієї організації — Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), яке виникло у Польщі в 1956 році. Батько займався розповсюдженням україномовного тижневика "Наше Слово". А оскільки велика кількість газет надходила просто до нашого будинку, то я ходив до сусідів-українців і продавав цю газету. Це були 70-ті роки. Можна сказати, що це була така моя перша суспільна праця в цій організації. Як я це називаю — мала дитяча пригода.

У 1990 році УСКТ перетворили в Об'єднання Українців в Польщі. Я не був у структурах Об’єднання, але співпрацював з діячами ОУП, багато членів організації були моїми добрими знайомими. А минулого року я став головою цього Об'єднання.

— Чим сьогодні є Об'єднання українців у Польщі? Яка структура цієї організації?

— Об'єднання українців у Польщі — це громадська організація української меншини в Польщі. Це у більшості діти, онуки, правнуки, праправнуки тих людей, які були виселені під час операції "Вісла" в 1947 році на північні та західні землі Польщі з метою знищення української ідентичності. Тож завданням організації було і є збереження та плекання української національної меншини та її культурної, історичної ідентичності. Зараз в Об'єднанні є 10 регіональних відділень, 83 місцеві кола (організаційні одиниці. —  авт.) та близько 2,5 тисячі активних членів. Ми отримуємо фінансування з польського бюджету.

Ми щороку святкуємо Шевченківські дні, влаштовуємо фестивалі дитячої культури, організовуємо літні табори, концерти. Також тісно співпрацюємо з церквами, в основному з греко-католицькими, але в деяких регіонах і з православними.

Також ми провели відновлення поховань вояків УНР на православному кладовищі у Варшаві. Там, до слова, поховано більше ста українських міністрів, генералів, офіцерів, воїнів армії УНР, які брали участь у Варшавській битві 1920 року. Тоді поляки разом з українцями зупинили наступ більшовиків на Європу. Як бачимо, зараз історія повторюється. Ми знову спільно захищаємо Європу.

— Як змінилось життя організації після початку повномасштабної війни в Україні?

— Ми перемкнулись зі звичайної діяльності на підтримку України. Наша громада у Перемишлі першою прийшла на польсько-український кордон зустрічати біженців. Ми організовували місця для розселення, допомагали оговтатись людям від пережитого шоку, згодом — знайти роботу. 

Окрім цього, займаємось збором гуманітарної допомоги в Україну. Посилено допомагаємо українській армії. Закуповуємо бронежилети, каски, аптечки, медикаменти, військовий одяг. 

(членом ОУП може стати кожен охочий; для цього потрібно зголоситись до організації, зареєструватись і сплатити членський внесок. На сьогодні це 90 злотих на рік, — Авт.)

"Польське село — це не якась глушина"

— Що б ви порадили українцям, які вимушено перебрались жити до Польщі? Як адаптуватись у цій країні?

— Найперше потрібно дізнатись про всі можливості допомоги та підтримки, які передбачені у Польщі і користуватись ними. Далі — дуже важливо починати вивчати польську мову. Тоді і роботу буде легше знайти. 

Загалом вважаю, що українцям, які знайшли прихисток у Польщі, потрібно ставати більш самостійними. Як мінімум тому, що з 1 липня у Польщі закінчується програма підтримки поляків, які приймають українських біженців у себе вдома. 

— Українці кажуть, що у Варшаві, Кракові, Гданську залишилися вільними лише дуже дорогі помешкання. Що порадите цим людям?

— У Польщі є дуже багато невеликих містечок і сіл, де є дуже багато робочих місць і помешкань за нормальну ціну. Люди не усвідомлюють, що польське село у 2022 році — це не якась глушина, а модерна громада: з розвиненою інфраструктурою, робочими місцями й з усіма необхідними зручностями.

"Іншої формули успіху не існує"

— Чи багато українців, на вашу думку, залишаться у Польщі назавжди?

— Я гадаю, у Польщі назавжди залишаться приблизно 400-500 тисяч українців.

— Як українцям досягти успіху в Польщі?

— Успішна людина в Польщі — це людина, яка має добрі ідеї, фантазію та бажання працювати. Українцям це під силу. Ніякої іншої магічної формули немає. 

— Що відрізняє українців та поляків за вашими спостереженнями?

— Якщо говорити про культуру, психологію, то ми майже ідентичні! Мені здається, що саме тому поляки так радо приймають українців у себе вдома. Хоч і говоримо різними мовами, але ми точно люди однієї культури. 

Крім цього, у поляків також був негативний досвід з росією. Тож у нас спільний ворог. Картини знищених бомбами українських міст викликають у поляків настільки велике обурення і бажання зупинити це звірство, що у них і сумнівів не було, що потрібно робити. 

"Потрібно обрізати всі контакти з Росією"

— Пане Мирославе, що потрібно зробити Україні, аби стати успішною державою? 

—  Ми повинні назавжди убезпечити себе від росії, обрізати всі контакти співпраці з цією країною. Помилку, яку зробив ще Богдан Хмельницький, коли звернувся до росії, аби вона взяла козаків під свою охорону, потрібно виправити, і повернути Україну до Європи. А найкращим шляхом повернення України до Європи є співпраця, дружба з Польщею. Ця війна показала українцям, хто наш справжній друг. І нам не можна змарнувати цей шанс.

І бажаю, щоб росіяни почали внутрішню денацифікацію.