— Більшовики планували спершу захопити Польщу, потім вдарити по Німеччині, а згодом, в рамках світової революції, встановити радянську владу у всій Європі. Утім сміливість та героїзм поляків й українців зірвали цей грандіозний план, — розповідає Ігор Федик, історик. — Вирішальною у цій війні була, власне, Варшавська битва (12-25 серпня 1920 року), яку називають "Диво на Віслі" ("Cud nad Wisłą").
— Нагадайте, що передувало Варшавській битві?
— На початку 1920 року радянські війська стали серйозною загрозою для Польщі. Лідер польської держави Юзеф Пілсудський розумів, що над Польщею нависла критична небезпека, а відтак потрібно шукати союзників, щоб здолати ворога.
22 квітня 1920 року був укладений Варшавський договір між Польською державою та Українською Народною Республікою, за яким до Польщі мала відійти більша частина західноукраїнських земель включно зі Східною Галичиною, а територія Наддніпрянської України визнавалась за УНР. Також між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри була підписана Військова конвенція. Згідно з нею, польські та українські війська мали діяти спільно, як союзні армії.
На початку травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Але більшовики зупинили його і захопили Київ. 8 липня вони створили Галицький революційний комітет, головою якого було призначено Володимира Затонського. Він проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки з центром у Тернополі. Одночасно було сформовано Тимчасовий революційний комітет Польщі на чолі з Юліаном Мархлевським. Він мав взяти владу в Польщі.
Невдовзі більшовики змогли вийти на підступи до Варшави. Британський міністр закордонних справ Джордж Керзон виступив із заявою, щоб більшовики зупинилися біля так званої "Лінії Керзона"(лінії Гродно — Брест — Рава-Руська — Перемишль). Але це більшовиків не влаштовувало.
— Наскільки серйозною була загроза?
— Червона армія рушила на Польщу кількома фронтами. Зокрема, Західний фронт наступав на Варшаву, а Південно-західний — на Львів. Більшовики прагнули взяти Варшаву будь-якою ціною. Тож невдовзі з-під Львова на Варшаву перекинули потужну Першу кінну армію Семена Будьонного.
Червоні війська Михайла Тухачевського атакували Варшаву із заходу. Найбільші ж бої розгорнулись на Північному фронті, де польськими військами командував генерал Юзеф Галлер. У цих боях поляки "вимотали" більшовиків.
Тим часом Юзеф Пілсудський сформував нові збройні загони на Південний схід від Варшави — п'ятьма дивізіями піхоти та бригадою кавалерії вдарив у фланг наступаючих армій більшовиків Західного фронту.
А дивізія полковника Армії УНР Марка Безручка і начальника штабу 6-ї дивізії Всеволода Змієнка, які виступили на боці польської армії, займались обороною Замостя, блискуче прикриваючи з півночі наступ на Варшаву. Пізніше їм обом за заслуги було присвоєно звання генерал-хорунжих Армії УНР.
— Сили ворога під містом Замосць переважали — 4000 українців та поляків проти 16 тисяч червоноармійців. Як вдалось зупинити загарбників?
— Українці вміли воювати й оборонятись. Довкола міста була зведена лінія укріплень, зокрема було прокладено п'ять рядів колючого дроту, облаштовано земляні та бетонні укріплення. Радянські війська здійснили кілька спроб захопити місто. Але українці та поляки відбили наступ й не дали більшовикам прорватись до Варшави.
Затиснуті більшовики почали відступати. Частина з них змушена була перейти на територію Пруссії, інші відступали у Білорусь.
Варшавська битва увійшла в історію, як "Чудо над Віслою". І вважаю, що без оборони Замосця врятувати Варшаву не вдалось би. До слова, за програш у Варшавській битві багатьох керівників більшовицької армії було розстріляно.
— Що відбувалось після розгрому більшовиків?
— У жовтні 1920-го почались перемовини щодо перемир'я між Радянською росією та Польщею. 18 березня 1921 року в Ризі був підписаний мирний договір. Польсько-радянська війна завершилась. Однак інтереси Української Народної Республіки не були враховані. Армія УНР відступила на територію Польщі і була інтернована наприкінці листопада 1920 року.