Наталія Панченко: "Моя порада біженцям у Польщі - не розмовляйте російською!"

Наталія Панченко з Полтавщини - лідерка "Euromaidan-Warszawa". У Польщі живе понад 13 років. Це вона разом з іншими активістами блокувала російські і білоруські вантажівки на польському кордоні в час війни. Займалася і займається іншими соціальними проектами, допомагає українцям. Як Наталія розпочала свій шлях у Польщі? Чи отримує погрози за свою діяльність? Що радить українцям, аби досягти успіху в Польщі? Про робоче та особисте - у розмові з Наталією Панченко у проекті Ukrayina.pl "30 успішних українців у Польщі".

ДОВІДКА:

Наталія Панченко, 33 роки, уродженка села Тарасівка Полтавської області. Батько —  головний інженер, мати працювала головним бухгалтером. Наталія закінчила Полтавський державний аграрний університет за спеціальністю "Менеджмент організацій". Здобула ступінь магістра з Менеджменту Варшавського університету природничих наук. Є однією з організаторок "Євромайдану у Варшаві". Вже понад 13 років живе у Польщі. Від початку війни у 2014 році розпочала збір гуманітарної допомоги для Збройних Сил України, добровольців та цивільних.

За час повномасштабного вторгнення Наталія разом з іншими активістами блокувала російські і білоруські вантажівки на польському кордоні, влаштувала перформанс для російського посла на 9 травня, а також продовжує займатись збором гуманітарної допомоги. Отримала міжнародну нагороду ShEO Awards 2022 у категорії "Активістка року" від польського часопису "Wprost". Заміжня, має 2-річну доньку.

*Олег Скрипка: "Окупанти розпивали пляшку горілки просто в моєму ліжку"

"Я приїхала в Польщу всього на 1 місяць"

— Наталю, як ви опинилися в Польщі? 

— Не я обрала Польщу, а Польща обрала мене (усміхається, — Авт.). Навчаючись в Полтавському державному аграрному університеті, я брала участь в науковому польсько-українському конкурсі про відновлювані джерела енергії. Нагородою була поїздка до Варшави з отриманням місячної стипендії. Я поїхала, не вагаючись. А невдовзі рада факультету Варшавського університету природничих наук запропонувала мені безкоштовно закінчити у них навчання на магістратурі. Ось так, їдучи у Польщу лише на місяць, з маленькою валізою, я залишилась тут на багато років.

— Вивчити польську мову було складно?

— Ні. Я не мала жодного уроку з польської мови, нічого не студіювала спеціально, а всього навчилась від людей, які мене оточували. Просто я була єдиною українкою в університеті, мені не було з ким говорити іншою мовою, крім польської. А писати навчилась завдяки тому, що багато читала польською.

** Zdjęcie rozmówcy

"Мені часто погрожують"

— Як з'явилась організація "Euromaidan-Warszawa"?

— Усе почалось з Революції Гідності. У листопаді 2013-го, як тільки ми дізналися, що студенти вийшли на мітинг в Києві, відразу зробили те ж у Варшаві. Сподівались, що буде кілька протестів, Янукович побачить усю цю величезну хвилю підтримки з усього світу і підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Але не так сталось, як гадалось. Тож ми далі організовували протести у Польщі, їздили на Майдан у Київ, возили гуманітарну допомогу…

Євромайдан у Варшаві був єдиним, окрім київського, який безперервно простояв від листопада 2013 до лютого 2014. Я вела ці протести у Варшаві. І так, збираючись там, ми формували потужну організацію, набирали волонтерів, спрацьовувались.

Наприкінці лютого, коли протести вщухли, Янукович покинув Україну, здавалось, що ми всі разом досягли цілі. Але розпочалась російсько-українська війна. Ми зрозуміли, що потрібно збільшувати масштаби своєї роботи.

** Zdjęcie rozmówcy

— Скільки людей у вашій організації сьогодні?

— 30 осіб основного складу, приблизно 150 активних волонтерів та близько 1300 волонтерів, які загалом підтримують нашу діяльність, допомагають в організації різноманітних акцій та заходів. 

— Чим зараз займається організація?

— 24 лютого ми зібралися під посольством РФ у Польщі з протестом проти війни. Наступного дня почали організовувати гуманітарну допомогу для України. Ми зібрали допомогу ЗСУ вже на понад 150 мільйонів гривень: це автомобілі, машини швидкої допомоги, тепловізори, дрони, військовий одяг, бронежилети…

Також спільно з Центром громадянських свобод працюємо над звільненням полонених.

*Римма Зюбіна: "Ніколи не пробачу росіянам цієї війни"

— Чи надходять вам погрози за вашу діяльність?

— Постійно, ще від початку діяльності "Euromaidan-Warszawa". Погрожували, що мене вб'ють, заріжуть. Особливо ця хвиля була потужною, коли ми блокували кордон: тоді погрози надходили і мені, і моїм рідним, і нашим активістам. 

Та ми навчились не реагувати на це. У якийсь момент зрозуміли, що ціль ворога — залякати нас, щоб ми перестали діяти. Саме тому, коли йде нова атака, ми знаємо, що все робимо правильно.

** Zdjęcie rozmówcy

"Перешкоди на шляху до успіху можуть бути лише у вашій голові"

— Наталю, ви ще зі студентських років проявляєте неабияку громадянську активність. Хто вплинув на формування вашого характеру?

— Прикладом для мене є мої батьки, вони завжди дуже багато працювали. Саме вони дали мені зрозуміти: якщо ти хочеш чогось досягти, то мусиш докласти багато зусиль. А ще у мене завжди було багато активних друзів, які теж вплинули на те, якою я є сьогодні.

— Чи вистачає сьогодні часу на щось ще, окрім волонтерства?

—  Майже ні на що більше часу не вистачає. Після початку повномасштабної війни я звільнилась, адже треба було максимально займатися допомогою Україні. Перемога для мене зараз значно важливіша, ніж кар’єра. 

— Як українцям досягти успіху в Польщі?

—  Польща ні в чому не обмежує українців. Знаю дуже багатьох українців, які стали тут успішними підприємцями, менеджерами великих компаній, артистами. Перешкоди на шляху до успіху можуть бути лише у вашій голові, їх треба побороти. Якщо ти знаєш, чого ти хочеш, багато працюєш, то ніщо не стане на заваді.

— Що б ви порадили українцям, які вимушено перебрались до Польщі?

— Бути біженцем важко. Ніхто й ніколи про це не мріяв. Ти покидаєш дім, рідних, хапаєш дитину і біжиш невідомо куди й наскільки... Тому мені дуже важко щось їм радити, бо я ніколи не була на їхньому місці.

Якщо б я могла їх про щось попросити, то я би попросила не говорити до поляків російською мовою. Бо тоді вони не можуть відрізнити вас від росіян. За останні кілька місяців до мене багато разів звертались знайомі поляки із запитаннями, як вони за мовою мають відрізнити українця від росіянина. Просили, щоб я пояснила, чому навіть тоді, коли на людей падають російські бомби, вони продовжують говорити російською. Мені, зізнаюсь чесно, було не під силу це пояснити. До того ж я вже кілька разів була свідком непорозумінь між поляками і російськомовними українцями, яких можна було б уникнути.

** Zdjęcie rozmówcy

— Хто вас надихає? 

— Найбільше мене надихають ті люди, які сьогодні на передовій — наші захисники й захисниці, які тримають оборону. Ці люди для мене — справжні герої. А моєю опорою для мене є моя сім'я. 

— Які плани на майбутнє? 

— Маю чіткий план: перемігши разом з усією Україною ворога, поїду на парад у Київ на честь перемоги, а потім відбудовуватиму нашу державу. 

— Плануєте повернутися жити в Україну?

— Ніколи не виключала такого варіанту. Адже я приїхала у Польщу на місяць і ніколи не планувала тут залишитись назавжди. Тож все може бути.

** Zdjęcie rozmówcy

— Ваші батьки залишились в Україні? 

— Так, і мої, і чоловікові. Коли були дуже сильні обстріли, мої батьки приїхали до нас у Польщу. Але пробули тут менше двох місяців і повернулись додому. Тато сказав: якщо він має померти, то обирає помирати вдома, а не на чужині.

— Насамкінець. Не можу не згадати про вашу колекцію вишиванок. Яка з них найцінніша? 

— Найдорожча вишиванка для мене — та, яку вишила моя бабуся. Це традиційна полтавська вишиванка, виготовлена з домотканого полотна, з червоними та чорними квітами. Часто одягаю її, а колись обов'язково передам своїй донечці Дарині.

Дивись відео Пізнаймо один одного - польсько-український розмовник