— Ви сьогодні мешкаєте у Варшаві. Одразу зупинили свій вибір на цьому місті?
— Якщо чесно, спочатку ми подалися до Німеччини. Адже там у нас була можливість безкоштовного проживання. Проте з"ясувалося, що дуже складно з документами, точніше — дуже повільно. Попри те, що йшлося не про велике місто, а селище. Оскільки за місяць справа не зрушила, стало зрозуміло, що треба шукати інші варіанти. Так я приїхала до Польщі, де одразу, звичайно ж, зробила PESEL.
Alyona Alyona: "Для мене супервелика честь виступати з нашим прапором"
— Уже освоїлися в столиці?
— У вересні я офіційно орендувала у Варшаві житло й заселилася. До того жила з валізою 20 кг скрізь і... ніде. (Усміхається). Проте у перший місяць провела в цій оселі вісім днів. Причому не підряд, а там — два, там — один, там — ще два. У жовтні цифра зросла до дев’яти днів, а в листопаді буде лише три, розумієте? (Сміється). Ось так я сьогодні живу та працюю.
— В яких польських містах уже встигли побувати?
— У Жешуві, Катовіце, Лодзі, Торуні, Кракові (учора виступала там уперше), Хелмі... До речі, я то живу у Варшаві, а вся моя команда — в Гданську. Зате з аеропорту польської столиці дуже зручно кудись летіти на концерти. У мене ж триває європейський тур, який через коронавірус перенесли з 2020 року.
Знаєте, для мене супервелика честь виступати сьогодні з нашим прапором. Показувати: от я — з України, слухайте, як звучить український реп, яка "качова" українська музика, які ми круті музиканти, митці. Ну і мотивувати людей донатити, а також ходити у волонтерські центри в їхніх країнах та містах.
— До речі, де під час гастролів ви почувалися найкомфортніше?
— Я відкрила для себе Латвію. До того була в Ризі разів шість чи сім — мала там пересадку, і лише одного разу гуляла містом уночі. Тепер же просто закохалася! Почувалася там, як удома. До слова, в латвійській столиці такі ж мости, як у Києві. Зведені за схожим проектом. Йдеш собі, аж раптом: "О, річка, о, міст..." (Усміхається).
Цікаво, що ті волонтерські центри, в яких мені довелось побувати, організували не українці, котрі живуть у Латвії, а самі латиші. І для мене це було: "Вау!" Тобто люди проявили співчуття, емпатію та відкрили два великі центри, які дуже багато роблять. Причому все передають в Україну дуже швидко: не за дні, а за години! Знову ж таки, через Польщу, бо Білорусь тепер закрита.
Alyona Alyona: "Я дуже закохалася в Прикарпаття"
— На YouTube нещодавно з"явився ваш новий кліп "Викину", який ви знімали у Вигоді, що за 70 кілометрів від Івано-Франківська. Це було, мабуть, ще до війни?
— Ні, зйомки відбувались буквально місяць тому. Знаєте, я побачила відео українського ді-джея VovKING-а, який зробив сет, катаючись на гірському трамвайчику. Це було ще за мирної України. І мені захотілось розкрити реп-аудиторії таку круту локацію. Щоправда, у воєнний час використання дрона заборонено, тому ми знімали статично. До слова, я зафільмувала там не не одне відео, а серію. Проте перше вийшло саме на трек "Викину". Хоча планувала абсолютно інакше, але так "історично склалося". (Усміхається).
— Десь прочитав, що гори для вас — місце сили. Це справді так?
— Я завжди казала, що моє місце сили — Закарпаття. У мене там жили родичі, до яких приїздила. Натомість на Прикарпатті особливо ніколи не була. А тепер, коли нарешті побувала, зрозуміла: треба відкривати всю Україну і робити кінцевий висновок, коли побачиш усе.
Так ось — я дуже закохалася в Прикарпаття й тепер регулярно там буватиму. Знаєте, мені дуже подобаються не тільки природа ті місцевий колорит, але й менталітет людей і мова. Там абсолютно інакша українська й вона для моєї душі — найближча.
— У треку, про який ми говоримо, є такі рядки: "Викину з хати сміття, викину рашку з життя". Коли ви особисто усвідомили, що це треба зробити?
— Думаю, через місяць після початку повномасштабного вторгнення. У моєму серці (як би це сумно не звучало) жевріла надія, що там усе-таки є якийсь пласт лібералів. Мовляв, вони ж можуть щось зробити, тобто скинути правителя... Проте виявилося: попри те, що всі ці люди проти війни і якби проти Путіна, вони все одно нічого не роблять.
Я усвідомила, наскільки глибоко "блукала" у своїх сподіваннях. І в березні навіть від тих, на кого покладала останні надії, відписалася та викинула — й усе. Для себе я закрила цю країну та людей, з якими ми колись товаришували, спілкувалися. Тепер мені байдуже, що там у них і як. Я просто викреслила їх зі свого життя!
Однак знаю, що довкола мене є ті, хто продовжує слідкувати, наприклад, за інтерв"юерами, їм здається, що ті все-таки варті уваги і т.д. Тому продовжують підтримувати артистів, які поїхали з росії та збирають якісь гроші на благодійність для України й т.п. Тобто ділять росіян на "хороших" та "поганих". Власне, цю пісню я зробила, точніше переробила, саме для таких людей.
— У вас також відбулась прем"єра трека спільно з Paashee "Я їду в Крим". А до нього буде кліп?
— Так. Ми монтуємо відео про те, як хлопці й дівчата із ЗСУ їдуть у Крим. (Усміхається). Знаєте, мені теж дуже хочеться вирушити в український Крим. До слова, свого часу, коли я була невідома, писала трек "Відчиняй", уявляючи фанів, які стояли перед сценою. Тоді ж у мене ще не було концертів, але я думала про хороше майбутнє і як бачите... Тож вірю: якщо чогось дуже хотіти, воно обов"язково здійсниться.
— У вас є якийсь особистий антистрес?
— А-а-а... Мій антистрес — поплакати. Головне, вважаю, не тримати емоції в собі. Це дуже важливо. Якщо чесно, в останні місяці як людина я дуже змінилася . Тепер мушу п"ять разів у день плакати. Для мене це — нормально. От побачила якусь новину, пустила три сльози, витерла й пішла далі. Одним словом, я не накопичую стрес, а одразу його випускаю.
Ще один спосіб — поговорити з кимось. Сказати, що мені боляче. Боляче дивитися, не знаю, боляче від почуття безпомічності, боляче від того, що не можу зараз нічого зробити. Проте треба хоч щось робити, а не сидіти! Треба щодня вставати з дивана й братися до діла. Це само по собі додає сил.
— Якби влаштовували благодійний аукціон і звернулись до вас за лотом, яку річ ви виставили б?
— Я така людина, що маю в житті певні упередження. Зокрема, не дуже підтримую лотереї й аукціони. Не знаю. Тому я б нічого не виставляла, а сама поїхала, зібрала якусь суму і просто їх віддала. Ось так. Не торгувалася б ні за що. Отак.
Alyona Alyona: "Я дуже хочу вивчати мову польську мову"
— Скажіть, батьки не хотіли поїхати з вами за кордон? У ту ж Польщу...
— Нє. У мене батьки не такі У них — котик (усміхається), квартира, бабусі, дідусі, за якими треба дивитися і допомагати. А ще мама ходить у церкву та співає... Тому їхнє життя — там.
— Для них головне, мабуть, що донька у безпеці?
— Думаю, так. Плюс у нас є автомобіль, якщо щось, то кудись би поїхали. Чи до родичів на Кіровоградщину, чи ще кудись. Тьфу-тьфу-тьфу. Наші збройні сили зробили так, що Київська область — вільна від окупації, відповідно, можна вести повноцінне життя.
— Ви уже розповіли, в яких містах Польщі встигли побувати. А що вас найбільше здивувало?
— Я помітила тут цікаву штуку. Дуже часто на вулицях польських міст можна зустріти чоловіків із дитячими візочками. В Україні, погодьтесь, таких набагато менше. Адже існує стретеотип: глава сім"ї багато працює, а дружина сидить удома з дітьми... Тут же мужчини охочіше переймають на себе спілкування з дитиною, даючи можливість жінці відпочити і зайнятися своїми справами. Ви знаєте, це мені подобається!
— Польську мову ви потроху опановуєте?
— Так, починаю розуміти. Та й деякі матюки уже знаю. (Сміється). Насправді я дуже хочу вивчати мову. Просто ще не знайшла, де та з ким. Хочеться й далі розвиватися, вдосконалюватися та пізнавати щось нове. Тож — хочу й буду... А взагалі я безмежно вдячна і місту, і країні за те, що сьогодні можу тут жити та повноцінно функціонувати. Тобто брати до рук мікрофон і займатися улюбленою справою.
