Про це — у розмові із заступником директора Українського інституту національної пам’яті Володимиром Тиліщаком.
— Насамперед поясніть: чому Голодомор 1932 — 1933 років в Україні варто вважати геноцидом?
— Тому що в цей період для жителів України були створені умови, несумісні із життям. Такі умови виникли не внаслідок якихось природних чи техногенних катастроф, а були зумисне створені тоталітарним комуністичним режимом. Голодомор був організований з наміром знищити українську національну групу як таку, ліквідувати українську ідентичність.
Каральна операція зі знищення української нації була добре замаскована під проведення заходів із хлібозаготівель (так тоді називали збір вирощеного збіжжя у селян, який проводила влада в СРСР). В Україні у 1932 — 1933 роках у людей забирали не лише зерно, а й усе їстівне, що знаходили в них. Тобто дії влади виходили далеко за межі того, що вона декларувала як "хлібозаготівлі". Не варто забувати, що у той час, як мільйони українських громадян помирали з голоду, комуністичний режим експортував зерно до країн Західної Європи, і не тільки.
— У світі досі багато хто ставить під сумнів те, що голод в Україні у 30-х роках минулого століття був штучно створений радянським режимом. Які причини цього?
— Комуністичний тоталітарний режим і 1933 року, і протягом усього періоду його існування вдавався до масштабних заходів дезінформації світової спільноти та приховування самого факту голоду в Радянському Союзі у 1932 —1933 роках.
Зауважу, що геноцид, вчинений за допомогою голоду, не такий помітний, як геноцид, вчинений за допомогою куль. Зерно в українців забирали з листопада 1932 року по січень 1933-го, а смертність почалася навесні — на початку літа 1933 року. Урешті-решт, людині зі здоровим глуздом важко повірити у те, що влада може організувати голод, щоби знищити мільйони своїх громадян.
— Чим загалом було зумовлено рішення радянської влади про організацію штучного голоду в Україні?
— Комуністичний режим ухвалив рішення про вчинення геноциду на початку 30-х років минулого століття. На той час СРСР вступив у чергову економічну кризу. Реформи, які розпочав Сталін наприкінці 20-х років, почали заходити у глухий кут.
Попри масштабне індустріальне виробництво (передусім для військових потреб), політика примусової колективізації у сільському господарстві призвела до різкого зниження продуктивності праці. Селяни, яких позбавили власної землі і змусили працювати у колгоспах за умовні трудодні, втратили мотивацію до роботи. Сталін вбачав у цьому саботаж українців. Чому українців? Тому що в Україні був найактивніший спротив діям комуністичної влади.
— Наскільки масовим був цей спротив?
— У 1930 році, коли у всьому Радянському Союзі відбувалися масштабні виступи проти колективізації, спецоргани зафіксували в Україні понад чотири тисячі масових заходів. Кількість учасників цих виступів сягала приблизно 1 мільйона 200 тисяч осіб.
У серпні 1932 року Сталін в одній із телеграм до Кагановича (на той час першого секретаря Московського обласного комітету Компартії — авт.) відверто написав: "Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити". Аби не допустити масового повстання та виходу українців з Радянського Союзу, Сталін та його оточення вдалися до зачистки українського населення, тобто до вчинення злочину геноциду.
— Як люди рятувалися від голоду?
— Виживали хто як міг. Їли кору дерев, шишки, дикий бур'ян, горобців, їжаків, собак, котів, варили юшку з кропиви…
Нестор Білоус із Харківщини у своєму щоденнику, який він вів протягом декількох років, зокрема і у 1933-му (нині опублікований його "Щоденник Голодомору"), писав: "З голоду вмирають люди різного віку, а особливо діти. У деяких родинах вимерли всі діти — від грудних до 10 років".
Восени 1932 року, коли було зрозуміло, що комуністичний режим не зупиниться, багато хто намагався приховати своє збіжжя в ямах, щоб його не забрали. Частині людей вдалося таким чином врятуватися. Голів колгоспів чи сільрад, які не лише віддавали збіжжя державі, а й роздавали його людям, влада засуджувала до великих термінів ув’язнення.
— Які ще репресії влада застосовувала проти людей?
— Взимку 1933 року українці намагалися масово виїхати за кордон, щоб обміняти бодай щось на харчі чи знайти інші можливості врятуватись від голоду. Тоді керівництво СРСР ухвалило постанову про заборону виїзду з України. Тобто українцям заблокували можливість для порятунку. У таких умовах смертність лише зростала.
— Скільки людей загинуло внаслідок Голодомору?
— Питання обрахунку кількості жертв Голодомору є складним. Тому що влада Радянського Союзу зробила все, аби було неможливо дізнатися про кількість померлих унаслідок її злочину. 1937 року був проведений черговий перепис у СРСР. Він зафіксував доволі значний дефіцит населення. Але його організаторів було засуджено і страчено, більшість матеріалів перепису було знищено. Тож 1939 року оголосили новий перепис, який показав "правильні" цифри.
Упродовж багатьох десятиліть тривали дослідження щодо підрахунку кількості жертв. Цей процес актуальний і досі. За оцінками демографів, смертність унаслідок Голодомору становить майже 4 мільйони осіб. До цієї цифри додають непрямі втрати внаслідок зменшення народжуваності. Це ще понад пів мільйона. Тобто разом — 4,5 мільйона людських життів. За даними істориків, цифра втрат коливається від 3 до 7 мільйонів загиблих.
— Які регіони України постраждали найбільше?
— Ті, які є давнім козацьким ядром України. Це — Полтавщина, південна Київщина, Черкащина, Вінниччина. Водночас найменше голод був відчутний на Донбасі. Там на той час розгорталося значне промислове будівництво, і владі треба було підтримувати робітників — їм роздавали пайки. Менше також постраждали північні лісові регіони, де люди мали більше можливостей знайти засоби до існування. А ще — прикордонні регіони (на той час кордон СРСР проходив по річці Збруч). Режим зменшив там свій тиск із вилучення продовольства, щоб інформація не просочувалася на Захід.
— Як вважаєте, чому нині пришвидшився процес світового визнання геноциду проти українців? Наскільки важливим є таке визнання?
— Світ нарешті побачив справжнє обличчя російського імперіалізму. Нинішній замах Росії на геноцид відкрив очі світової громадськості і на злочинні дії російської комуністичної влади в Україні у 1932 — 1933 роках.
Ситуація в Україні показує істинність правила про те, що непокаране зло зростає. Російська агресія, російський рашизм як імперська ідеологія стали можливими тому, що світ не засудив злочинів комуністичного режиму. Сьогодні Росія глорифікує Сталіна і дії його режиму, опирається фактично на сталінські напрацювання і намагається довершити те, що не довершив Сталін в українському питанні.
Путіну, як колись Сталіну, для реалізації своїх імперських амбіцій потрібні ресурси України, територія України, але не потрібен український народ. Його він хоче знищити. Засудження Голодомору як геноциду українського народу у 30-х роках минулого століття потрібне для того, щоб такі злочини не повторювалися в майбутньому.
---------
Rozmawiamy o tym z Wołodymyrem Tyliszczakiem, wicedyrektorem Ukraińskiego Instytutu Pamięci Narodowej.
Po pierwsze: dlaczego Hołodomor z lat 1932-1933 w Ukrainie miałby być uważany za ludobójstwo?
Ponieważ w tym okresie stworzono mieszkańcom Ukrainy warunki nie do życia. Takie warunki nie powstały w wyniku klęsk żywiołowych lub katastrof spowodowanych przez człowieka, ale zostały celowo stworzone przez totalitarny reżim komunistyczny. Hołodomor został zorganizowany z zamiarem zniszczenia ukraińskiej grupy narodowej, wyeliminowania ukraińskiej tożsamości.
Karna operacja zniszczenia narodu ukraińskiego była dobrze zamaskowana jako kampania zbierania chleba. Jednak w Ukrainie w latach 1932-1933 odbierano ludziom nie tylko zboże, ale także wszystko, co było jadalne.
Wielu ludzi na świecie wciąż kwestionuje fakt, że głód w Ukrainie w latach 30. XX wieku został sztucznie wywołany przez reżim sowiecki. Jakie są tego przyczyny?
Komunistyczny reżim totalitarny w 1933 r. i przez cały okres swojego istnienia uciekał się do zakrojonych na szeroką skalę działań w celu dezinformacji społeczności światowej i ukrywania samego faktu głodu w Związku Sowieckim w latach 1932-1933.
Ludobójstwo dokonane przez głodzenie nie jest tak widoczne jak ludobójstwo dokonane przez kule. W końcu osobie o zdrowym rozsądku trudno uwierzyć, że rząd może zorganizować klęskę głodu, która zniszczy miliony jego obywateli.
Jaki był powód decyzji władz sowieckich o zorganizowaniu głodu w Ukrainie?
Reżim komunistyczny zdecydował się na ludobójstwo na początku lat 30. XX wieku. W tym czasie ZSRR wszedł w kolejny kryzys gospodarczy. Reformy zapoczątkowane przez Stalina pod koniec lat dwudziestych zaczęły zmierzać w ślepy zaułek. Pomimo produkcji przemysłowej na dużą skalę (głównie na potrzeby wojskowe) polityka przymusowej kolektywizacji w rolnictwie doprowadziła do gwałtownego spadku wydajności pracy. Chłopi, którzy zostali pozbawieni ziemi i zmuszeni do pracy w kołchozach, stracili motywację do pracy. Stalin uznał to za sabotaż ze strony Ukraińców. Dlaczego Ukraińcy? Ponieważ w Ukrainie był najbardziej aktywny opór wobec działań władz komunistycznych.
Jak masowy był ten opór?
W 1930 r., kiedy w całym Związku Radzieckim odbywały się masowe protesty przeciwko kolektywizacji, służby specjalne odnotowały w Ukrainie ponad cztery tysiące masowych powstań. Liczba uczestników sięgnęła około 1 miliona 200 tysięcy osób.
W sierpniu 1932 r. Stalin w jednym ze swoich telegramów do Kaganowicza (wówczas pierwszego sekretarza Moskiewskiego Komitetu Obwodowego Partii Komunistycznej — autor) szczerze napisał: "Jeśli teraz nie podejmiemy działań w celu naprawienia sytuacji w Ukrainie, możemy utracić Ukrainę". Aby zapobiec masowemu powstaniu i wycofaniu się Ukraińców ze Związku Sowieckiego, Stalin i jego świta rozpoczęli czystki wśród ludności ukraińskiej, czyli przed popełnieniem zbrodni ludobójstwa.
Jak ludzie ratowali się przed głodem?
Robili wszystko, co mogli. Jedli korę drzew, szyszki, dzikie chwasty, wróble, jeże, psy, koty, gotowaną zupę z pokrzywy...
Nestor Bilous z obwodu charkowskiego napisał w swoim dzienniku: "Ludzie w każdym wieku, zwłaszcza dzieci, umierają z głodu. W niektórych rodzinach zmarły wszystkie dzieci – od niemowląt do tych do 10. roku życia".
Jesienią 1932 r., kiedy było już wiadomo, że reżim komunistyczny nie ustanie, wielu ludzi próbowało ukryć swoje zboże, aby nie zostało wywiezione. Niektórym się udało. Szefowie kołchozów lub rad wiejskich, którzy nie tylko dawali zboże państwu, ale także rozdawali je ludowi, byli przez władze skazani na wieloletnie więzienie.
Jakie inne represje rząd stosował wobec ludzi?
Zimą 1933 r. Ukraińcy próbowali masowo wyjeżdżać za granicę, aby wymienić cokolwiek na żywność lub znaleźć inne możliwości ucieczki przed głodem. Kierownictwo ZSRR podjęło uchwałę zakazującą wyjazdu z Ukrainy. Innymi słowy, Ukraińcom uniemożliwiono ratowanie się. W takich warunkach śmiertelność tylko wzrastała.
Ile osób zginęło w wyniku Hołodomoru?
Według demografów liczba ofiar Hołodomoru to prawie 4 miliony osób. Do tej liczby dodaje się straty pośrednie spowodowane spadkiem liczby urodzeń. To ponad pół miliona. Razem to 4,5 miliona istnień ludzkich. Według historyków liczba ofiar waha się od 3 do 7 milionów.
Które regiony Ukrainy najbardziej ucierpiały?
Obwód połtawski, południowy obwód kijowski, obwód czerkaski, obwód winnicki. Jednocześnie najmniejszy głód odczuwano w Donbasie. W tym czasie rozwijało się tam znacząco budownictwo przemysłowe, a władze musiały wspierać robotników - otrzymywali przydziały żywnościowe. Północne regiony leśne, w których ludzie mieli więcej możliwości zarobkowania, również zostały dotknięte w mniejszym stopniu. A także tereny przygraniczne (wówczas granica ZSRR przebiegała wzdłuż rzeki Zbrucz). Tamtejszy reżim zmniejszył presję na konfiskowanie żywności, aby informacje o tym nie przedostawały się na Zachód.
Dlaczego, pana zdaniem, proces światowego uznania ludobójstwa na Ukraińcach przyspieszył właśnie teraz? Jak ważne jest to uznanie?
Świat wreszcie ujrzał prawdziwe oblicze rosyjskiego imperializmu. Obecna próba ludobójstwa dokonana przez Rosję otworzyła światu oczy na zbrodnicze działania rosyjskiego rządu komunistycznego w Ukrainie w latach 1932-1933.
Sytuacja w Ukrainie pokazuje prawdziwość reguły, że bezkarne zło rośnie. Rosyjska agresja, rosyjski rasizm jako ideologia imperialna stały się możliwe, ponieważ świat nie potępił zbrodni reżimu komunistycznego. Dzisiaj Rosja gloryfikuje Stalina i działania jego reżimu, a właściwie polega na dokonaniach Stalina i stara się dokończyć to, czego Stalin nie dokończył w sprawie ukraińskiej.
Putin, podobnie jak Stalin w przeszłości, potrzebuje zasobów Ukrainy, terytorium Ukrainy do realizacji swoich imperialnych ambicji, ale nie potrzebuje narodu ukraińskiego. Chce go zniszczyć. Potępienie Hołodomoru jako ludobójstwa narodu ukraińskiego w latach 30. jest konieczne, aby takie zbrodnie nie powtórzyły się w przyszłości.
