Про це — у розмові з юристкою Регіонального центру прав людини Катериною Рашевською.
— Коли у світі з’явилася практика міжнародних трибуналів?
— Перші спроби притягнути винних у злочинах, що їх нині вважають міжнародними, датуються XV століттям. У 1474 році було створено спеціальний суд із 28 представників різних держав для процесу над Пітером фон Хагенбахом за злочини проти "законів Господа й людини", вчинені під час окупації міста Брайзаха (Німеччина). Хагенбаха було визнано винним, позбавлено лицарського звання і страчено.
Надалі лише в середині ХХ століття, після Другої світової війни (бо винним у злочинах під час Першої світової фактично вдалося "заховатися" від відповідальності), лише деякі ініціативи у сфері міжнародного кримінального права були втілені у конкретні результати. Ідеться про діяльність Нюрнберзького та Токійського трибуналів, трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди, гібридних судів та Міжнародного кримінального суду.
— Розкажіть, будь ласка, докладніше про найвідоміші процеси над воєнними злочинцями. Для прикладу, про Нюрнберзький трибунал.
— Під Нюрнберзький трибунал потрапили представники Третього Рейху за підготовку та здійснення вторгнень в інші країни, а також за інші злочини під час Другої світової війни. Відомо, що протягом 1939 — 1945 років нацистська Німеччина захопила багато країн Європи, внаслідок чого лише в колишньому Радянському Союзі спричинила 27 мільйонів смертей. Пропозиції щодо того, як покарати переможених нацистських лідерів варіювалися від показового суду (такою була ініціатива СРСР) до розстрілів без судочинства (пропозиція Великої Британії).
8 серпня 1945 року чотири держави-союзниці — Велика Британія, Радянський Союз, Сполучені Штати та Франція — домовилися скликати у Нюрнберзі спільний трибунал, підписавши Лондонський договір. Перше засідання суду відбулося 18 жовтня 1945 року, а вирок у справі було оголошено 30 вересня — 1 жовтня 1946 року. Отже, процес був доволі швидким та ефективним.
Обвинувачення у вчиненні міжнародних злочинів, зокрема злочинів проти миру, воєнних злочинів, злочинів проти людяності, було висунуто 24 особам, з них 21 особа брала участь у судовому засіданні. Додам, що на практиці серед злочинів було згадано ще й про геноцид, однак цей термін безпосередньо не фігурував у статуті трибуналу.
За результатами діяльності суду 12 осіб стратили, решту ув’язнили на різні строки — від 10 років і довічно. Лише три особи були виправдані.
— Кого і за що судив Токійський трибунал?
— Міжнародне кримінальне право, яке застосовували в Нюрнберзі, було підтверджено і під час Токійського трибуналу, який тривав із 1946-го по 1948 рік. Цей трибунал ще називають трибуналом для Далекого Сходу. Під час судового процесу розглядали агресію представників політичної та воєнної еліти Японії. Звинувачення було висунуто 28 особам.
На відміну від Лондонської угоди 1945 року, для створення Токійського трибуналу було видано прокламацію головнокомандувача військ союзників — Дугласа Мак-Артура. За результатами діяльності суду всі особи були визнані винними у вчиненні злочинів проти миру, воєнних злочинів та злочинів проти людяності.
Зокрема, за участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за масове знищення мирного населення в окупованих країнах, а також вбивство полонених сімом злочинцям суд оголосив смертний вирок. Серед них були японські військові та урядовці, зокрема і прем'єр-міністр генерал Хідекі Тодзіо. 16 осіб засудили до довічного ув’язнення, одну особу — до 20 років, ще одну — до 7 років.
— Хто і на яких підставах потрапив під міжнародний суд після югославського конфлікту?
— Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії було створено на підставі Резолюції Ради Безпеки ООН ? 827 від 25 травня 1993 року. Юрисдикція охоплювала воєнні злочини, злочин геноциду та злочини проти людяності (злочину агресії не розглядали) боснійських хорватів під час Боснійської війни в 1990-х роках.
Максимальне покарання, яке міг винести трибунал, — довічне ув’язнення. Справи слухали винятково у присутності обвинувачених, яких було 161. Серед них: глави держав, прем’єр-міністри, начальники штабів армії, міністри внутрішніх справ, інші політичні та військові керівники вищої та середньої ланки з різних сторін югославського конфлікту.
За період діяльності трибуналу було засуджено 90 осіб, 21 особу — виправдано. Останнє рішення було винесено 29 листопада 2017 року в справі "Прліч та інші" (Ядранко Прліч свого часу очолював самопроголошену республіку боснійських хорватів — авт).
31 грудня 2017 року трибунал припинив своє існування. Однак так звані "залишкові функції" (нагляд за виконанням вироків і розгляд будь-яких апеляційних скарг) здійснює спільний з Міжнародним кримінальним трибуналом щодо Руанди Міжнародний залишковий механізм для кримінальних трибуналів.
— Коли був створений міжнародний трибунал щодо Руанди? Яким був його фінал?
— Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди — це допоміжний орган Організації Об'єднаних Націй. Він був створений для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид на території Руанди у 1994 році. Тоді понад 800 тисяч людей, переважно представників тутсі, загинули від рук екстремістів із лав народу хуту, що становив більшість населення у Руанді. Унаслідок геноциду загинули також представники хуту, що дотримувалися поміркованих політичних поглядів.
За результатами діяльності суду, який розпочав роботу 1995 року, винною визнали 61 особу. Максимальне покарання було встановлено на рівні довічного ув’язнення. Понад 10 осіб усе ще перебувають на свободі, деякі з них — безвісти зниклі. Частину проваджень передано у національні суди. Трибунал припинив існування 31 грудня 2016 року.
— Які злочини розглядав Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне?
— Спеціальний суд для Сьєрра-Леоне був створений 16 січня 2002 року на підставі угоди між урядом Сьєрра-Леоне та ООН, якій передувала відповідна резолюція Ради Безпеки. Юрисдикція суду поширювалася на злочини проти людяності, серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та законодавства Сьєрра-Леоне, вчинені під час громадянської війни протягом 1996 — 2002 років. Усього до суду було передано 23 обвинувальні вироки.
Провадження щодо 22 осіб завершено. Семеро відбувають покарання, один помер під час відбування покарання, восьмеро відбули покарання, троє виправдані, троє померли до завершення кримінального провадження, одна особа втекла від суду.
26 квітня 2012 року колишній президент Ліберії Чарльз Тейлор став першим главою африканської держави, засудженим за воєнні злочини.
2 грудня 2013 року суд припинив існувати. Його замінив Залишковий спеціальний суд для Сьєрра-Леоне, який виконує низку додаткових функцій, зокрема захист і підтримку свідків, нагляд за виконанням вироків і розгляд вимог про компенсацію.
— Які повноваження мали Надзвичайні палати в судах Камбоджі? Кого вони судили?
— Надзвичайні палати в судах Камбоджі були створені шляхом укладення угоди між Королівським урядом Камбоджі та ООН 6 червня 2003 року. Угоду схвалила Генеральна асамблея ООН. Палати складалися як із місцевих, так і з міжнародних суддів. Юрисдикція поширювалася на злочини проти людяності, воєнні злочини та геноцид, вчинені режимом Червоних кхмерів у період між 17 квітня 1975 року та 6 січня 1979 року.
Ідеться про те, що лідер Червоних кхмерів (націоналістичного комуністичного руху) Пол Пот і його соратники цілковито ізолювали Камбоджу від навколишнього світу, ліквідували систему освіти і медицини (усі школи та лікарні були перетворені на в’язниці) і винищували ті верстви населення, які вважали ворожими.
Червоні кхмери вбивали в’єтнамців і представників інших етнічних груп, а також цілковито винищили буддійських монахів, християн та мусульман. Дослідники вважають що внаслідок вчиненого Червоними кхмерами геноциду загинула чверть або навіть третина населення Камбоджі – від 1,7 до 3 мільйонів людей.
За результатами діяльності Надзвичайних палат п’ятеро осіб були обвинувачені у вчиненні міжнародних злочинів і лише троє визнані винними та засуджені до довічного позбавлення волі. Розгляд справи щодо однієї обвинуваченої призупинено через її хворобу, а щодо іншого — закрито через смерть. 2022 року Палати припинили діяльність, оскільки не залишилося живих серед високопоставлених членів Червоних кхмерів, яким можна було б висунути обвинувачення.