Нові правила енергоощадності у країнах ЄС аналізуємо разом із президентом Центру глобалістики "Стратегія XXI", експертом з енергетичних питань Михайлом Гончарем.
— Як вважаєте, чим зумовлено рішення країн ЄС про підвищення енергоефективності?
— Наприкінці 2019 року в Євросоюзі був ухвалений European Green Deal ("Європейський зелений курс") — план перетворення Європи на перший у світі кліматично нейтральний континент. Цей план передбачає ефективне споживання викопних ресурсів, "озеленення" інвестицій та скорочення викидів парникових газів для збереження довкілля.
Євросоюз діє послідовно — рішення про підвищення енергоефективності є одним з етапів реалізації European Green Deal. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну ще більше стимулювало цей процес, оскільки найбільшим постачальником викопних ресурсів до ЄС була донедавна Росія.
Зрозуміло, що швидко досягти дерусифікації енергетичного імпорту технологічно складно. Тому Євросоюз робить крок за кроком.
— Як розцінюєте нинішній етап — скоротити споживання енергії на 11,7% до 2030 року? Наскільки амбітна ця мета?
— З 2024-го по 2030 рік країни ЄС повинні будуть щорічно скорочувати кінцеве енергоспоживання в середньому на 1,5% (досі намагалися заощаджувати на рівні 0,8%). Річна економія енергії становитиме 1,3% у період до кінця 2025 року, а далі, до 2030 року, поступово зросте до 1,9%.
Хтось би хотів більших масштабів економії, хто каже, ні, заявлених показників досягти неможливо, вистачить 2%. Дійшли згоди щодо, так би мовити, середньоарифметичного показника. Важко сказати, достатній він чи недостатній. Важливо, що курс Євросоюзу на підвищення енергоефективності залишається незмінним.
Зрештою, маємо зрозуміти, що в ЄС — 27 країн, дійти згоди між собою їм не так легко. Адже держави часто мають діаметрально протилежні позиції. Для прикладу, Польща системно та послідовно протягом багатьох років веде цілеспрямовану політику на унезалежнення від російських ресурсів. Інша позиція в Угорщини, яка, керуючись прагматичними інтересами, "прив’язала" себе до Росії і каже, що альтернатив немає та що це дуже вигідно. Тому тут, як у байці про щуку, лебедя і рака, які тягнуть віз у різні боки. Але добре, що цей віз рухається.
— Яких саме заходів вживатимуть у країнах ЄС задля економії енергії?
— У директиві вказано, що ставку робитимуть на енергоефективність будівель. Країни ЄС будуть зобов’язані щороку реконструювати принаймні 3% загальної площі будівель, що належать державним установам, а також 3% житлових будівель, аби підвищити їх енергоефективність.
Що таке енергоефективна будівля у європейському розумінні? Це така будівля — житлова чи нежитлова, — де максимально використовується увесь її внутрішній енергопотенціал: об’єкт має термоізоляцію, і тепло з нього нікуди не втікає. Тобто жоден джоуль теплової енергії, який утворений всередині будівлі або який надійшов до неї, не має бути змарнований, а має бути використаний з максимальним коефіцієнтом корисної дії.
До слова, є ще енергоактивна будівля. Це означає, що будівля не просто споживає доступну енергію (тепло чи електрику), а в той чи інший спосіб її виробляє. Наприклад, будівля може виробляти електрику завдяки встановленим сонячним панелям. Це стратегічний напрямок енергоощадності у ЄС.
Крім того, у директиві йдеться про заходи з енергоефективності для підприємств та модернізацію систем централізованого теплопостачання.
— Що означає курс Євросоюзу на енергозбереження для України і що — для Росії?
— Скорочення споживання енергії спрямоване на максимальну відмову від російського імпорту викопних ресурсів і заміну їх альтернативними джерелами. Це означає, що Росія втрачатиме прибутки. Якщо 2018 року експорт газу з Росії до ЄС перевищив 200 мільярдів кубометрів, то 2021-го становив уже 155 мільярдів кубометрів, а 2022-го — приблизно 70 мільярдів кубів. Як бачимо, за доволі короткий період відбулося фактично трикратне зменшення експорту блакитного палива з РФ.
Україна також намагається розвивати відновлювальну енергетику. Однак російська агресія зупинила нас на цьому шляху, адже велика частина генеруючих потужностей розташована на півдні та сході, тобто на територіях, які нині окуповані. Варто зазначити, що в нас значна частка у виробництві електроенергії припадає на атомну енергетику. Це, з одного боку, рятує нас, з іншого — за сприятливих обставин ми можемо експортувати електроенергію до ЄС. Тобто ми та Євросоюз можемо бути тут взаємокорисними.
Україна може стати додатковим енергетичним генератором для європейської економіки. Але, звісно, для цього потрібно, щоби наші території були повністю звільнені від окупанта — щоби ми могли реалізувати проекти з розробки покладів газу на сході України та на чорноморському шельфі, заплановані ще на початку минулого десятиліття.
