Як українкам за кордоном подбати про себе, дбаючи про інших

Українські чоловіки захищають Батьківщину, тоді як на жінок теж лягла відповідальність. В іншому місті, в іншій країні жінки мають дбати про дітей та близьких. Люди похилого віку не завжди можуть самостійно керувати своїм життям в таких умовах. Діти - тим більше. Українським жінкам, які опинилися за кордоном, потрібно бути відповідальними за усіх. Але як же знайти ресурси, щоб допомогти й собі?

Як допомогти собі та близьким під час війни?

Втікаючи від війни, українці різного віку були вимушені залишити своє звичне життя позаду. Більшість людей не має можливості мешкати так, як того б хотілося. У результаті виникли ситуації, коли вже дорослим дітям, які можуть мати власних дітей, доводиться знову жити з батьками.

В умовах сильного й уже постійного стресу батьки вже дорослих людей ніби перетворюються на дітей: стають розгубленими, а часом навіть заперечують реальність.

Такий феномен несе назву парентифікація. Шукаючи підтримки та ресурсу від своїх дітей, батьки запускають процес заміни ролей у родині. За таких обставин дитина набуває статусу батьківської фігури для своїх батьків.

Якщо роздивлятися феномен заміни ролей з наукової точки зору, стресові обставини не викликають парентифікацію, але дуже підсилюють. Тобто момент зародження відповідної проблеми відбувається набагато раніше за стрес. І головною причиною цього феномену насправді є емоційна незрілість батьків.

Доктор клінічної психології Ліндсі Гібсон головною причиною такої незрілості є складне дитинство, зумовлене травматичними досвідами, як-от алкоголізм батьків, їхнє розлучення, смерть одного з них, жорстоке поводження або травматичний досвід імміграції, війна. Навіть спосіб виховання, який ще не так давно не особливо зважав на почуття, власне, дитини, міг накласти такий травматичний відбиток на людину.

Відтак сьогодні, в умовах війни в Україні, чимало людей, мають вони на те внутрішній ресурс чи ні, вимушені піклуватися про своїх не завжди емоційно зрілих батьків та заспокоювати їх. Але водночас самі вони такої підтримки можуть і не мати.

"Перше, що потрібно зробити у таких сімейних обставинах — це розробити чіткий план відповідальності. У кожного члена родини мають бути свої обов'язки. Наприклад, я прибираю, ти готуєш. Не повинна одна людина робити все", — зауважує соціальна психологиня Леся Лесик.

Наступним не менш важливим моментом є проговорення власних почуттів. Також психологиня радить створювати підтримку для себе.  Дбати про своїх батьків, особливо у кризових обставинах — важливо. А втім, також важливо при цьому не ігнорувати власні потреби та забезпечити підтримку й для самого себе.

Чек-лист для тих, хто опікується своїми батьками й відчуває знесилення:

  • домовлятися про розподіл обов'язків;
  • говорити з рідними про свої відчуття;
  • знайти для себе улюблену справу;
  • прощати одне одному недоліки;
  • знаходити час, щоб попіклуватися про себе. Це може бути спілкування з психологом, спорт чи розмова з друзями.