36-річний волонтер не раз наражав себе на небезпеку. Потрапляв під авіаудари, опинявся в руках окупантів, але щоразу дивом залишався живий. Він допоміг урятуватися від росіян багатьом землякам.
"Я народився та виріс у Маріуполі, після навчання започаткував власну справу — відкрив у рідному місті нічний клуб, — розповідає Михайло Пуришев. — За день до війни придбав червоний мікроавтобус "Мерседес". 24 лютого він мені знадобився — спершу я поїхав забрати родину брата з Волновахи у безпечніше місце, а потім повернувся і вивіз уже свою сім’ю (у мене четверо дітей) в Івано-Франківськ.
Коли я вирішував питання з безпекою найближчих, у клубі організували сховище. Там зібралося майже 200 осіб... Я повіз їм гуманітарну допомогу".
Михайло 8 березня першим пробирався до оточеного росіянами Маріуполя. Тоді ще не було "зелених коридорів". Саме тому друзі напівжартома прозвали чоловіка Колумбом Маріуполя.
"Коли я прийшов туди, мені казали: Тебе розстріляють"
"Коли я їхав туди, мені казали: "Тебе розстріляють". Та я мусив допомогти землякам. На першому рашистському блокпості показав свій паспорт і вантаж. Дивом мені вдалося минути 20 постів. Я розвіз ліки, продукти у бомбосховища. Тоді вирішив: потрібно забирати людей із міста, бо їхнє життя — під прямою загрозою", — каже чоловік.
Волонтер протягом кількох тижнів зробив шість поїздок до Маріуполя — за одну вдавалося вивезти більш як 20 осіб. Евакуйовував людей у Запоріжжя, а звідти доставляв гуманітарну допомогу. Його бус потрапляв під авіаудари, тож їздити доводилося без скла, з розбитими фарами...
"Після першої поїздки знайомі оббили частину автівки товстими дерев’яними плитами, щоб захистити людей від осколків, — згадує чоловік. — Сам я не мав ні бронежилета, ні каски. Одного разу звичайна каністра врятувала моє життя від кулі: вона стояла поряд зі мною, куля пробила двері й застрягла в ній. Щастя, що в тій каністрі була солярка, а не бензин".
Уже наприкінці березня, під час шостої поїздки, "деенерівці" стали активно погрожувати. "Казали: "Ще раз побачимо твій бус — підеш на підвал". Після того я на якийсь час припинив діяльність", — розповідає Михайло Пуришев.
Та згодом відчайдушний чоловік зібрав колону автомобілів з волонтерами, аби рятувати дітей та жінок з "Азовсталі".
"Першого травня ми виїхали із Запоріжжя, завантажили гуманітарну допомогу: ліки, воду, продукти — й рушили, — каже Михайло. — Вже на першому ворожому блокпості почалися труднощі. Ми їхали через Василівський напрямок, там був підірваний міст, довелося ночувати в полі між рашистськими і нашими військами. На ранок ми змінили маршрут".
"Росіяни витягли електрошокер ... "
Проте за кілька кілометрів до рідного міста рашисти забрали Михайла у свій райвідділ.
"Я зізнався, що їду забирати дітей і жінок із "Азовсталі", — продовжує чоловік. — Росіяни витягли електрошокер... Мене били, допитували. Я весь цей час молився. Розповідав, що волонтер і хочу допомогти дітям. Рашисти відібрали телефон, з автівки витрясли все, забрали гуманітарку. Дивом мене таки відпустили. Проте їхати в Маріуполь заборонили".
Нині Михайло Пуришев — на мирній території, допомагає переселенцям із Маріуполя, шукає можливості орендувати помешкання, а ще хоче звести мінімістечко для земляків. А на честь свого червоного мікроавтобуса, яким рятує людей, мріє поставити пам’ятник — у відбудованому Маріуполі під українським прапором.
Леся РОДІНА
***
36-letni wolontariusz wielokrotnie narażał się na niebezpieczeństwo. Trafiał pod naloty, był w rękach okupantów, ale za każdym razem cudem się ratował, co więcej pomógł wielu rodakom uciec przed Rosjanami.
"Urodziłem się i wychowałem w Mariupolu, po studiach założyłem własną firmę - otworzyłem klub nocny w moim rodzinnym mieście - mówi Mychajło Puryszew. - Dzień przed wojną kupił czerwony minibus mercedes. 24 lutego mi się przydał - najpierw pojechałem zabrać rodzinę mojego brata z Wołnowachy w bezpieczniejsze miejsce, a potem wróciłem i zabrałem swoją rodzinę (mam czworo dzieci) do Iwano-Frankiwska - opowiada.
- Podczas gdy zajmowałam się bezpieczeństwem moich bliskich, w klubie zorganizowano schron. Zgromadziło się tam prawie 200 osób... Wiozłem im pomoc humanitarną - dodaje.
Groźby śmierci za jeżdżenie do Mariupola
8 marca Mychajło jako pierwszy dotarł do otoczonego przez Rosjan Mariupola. Nie było wtedy "zielonych korytarzy". Dlatego koledzy na wpół żartobliwie nazwali go Kolumbem z Mariupola.
- Kiedy tam jechałem, powiedzieli mi: "Zostaniesz zastrzelony". Ale musiałem pomóc moim rodakom. Na pierwszym punkcie kontrolnym pokazałem raszystom paszport i ładunek. Cudem udało mi się ominąć 20 punktów. Dostarczyłem lekarstwa i żywność do schronów bombowych. Wtedy zdecydowałem: trzeba wywieźć ludzi z miasta, bo ich życie jest zagrożone - mówi mężczyzna.
Wolontariusz odbył sześć wyjazdów do Mariupola w ciągu kilku tygodni - podczas jednego wyjazdu udało mu się zabrać ponad 20 osób. Ewakuował ludzi do Zaporoża, stąd dostarczał pomoc humanitarną. Jego autobus przeżył naloty, więc musiał jeździć bez szyb, z rozbitymi reflektorami.
- Po pierwszym wyjeździe znajomi obili część samochodu grubymi drewnianymi płytami, aby chronić ludzi przed odłamkami - wspomina Mychajło. - Ja nie miałem ani kamizelki kuloodpornej, ani hełmu. Kiedyś zwykły kanister uratował mi życie od kuli: stał obok mnie, kula przebiła drzwi i utknęła w nim. Na szczęście w tym kanistrze był olej napędowy, a nie benzyna - opowiada.
- Już pod koniec marca, podczas szóstej wyprawy, "deenerówcy" zaczęli mi grozić. Mówili: "Jeszcze raz zobaczymy twojego busa - pójdziesz do piwnicy". Potem na jakiś czas przestałem jeździć" - mówi Mychajło Puryszew.
Brutalne przesłuchanie po zawiezienu pomocy do Azowstalu
Później zdesperowany mężczyzna zebrał konwój samochodów z ochotnikami, by ratować dzieci i kobiety z Azowstalu.
- Pierwszego maja opuściliśmy Zaporoże, załadowaliśmy pomoc humanitarną: lekarstwa, wodę, żywność - i wyruszyliśmy. Już na pierwszym punkcie kontrolnym wroga zaczęły się trudności. Jechaliśmy w kierunku, gdzie był wysadzony most, musieliśmy spędzić noc na polu między raszystowskim a naszym wojskiem. Rano zmieniliśmy trasę - wspomina Mychajło.
Jednak kilka kilometrów od rodzinnego miasta raszyści zabrali Mychajła na przesłuchanie. - Przyznałem się, że zamierzam zabrać dzieci i kobiety z Azowstalu. Rosjanie wyciągnęli paralizator... Bili mnie. Cały czas się modliłem. Powiedziałem, że jestem wolontariuszem i chcę pomóc dzieciom. Raszyści zabrali telefon, a także wszystko z samochodu, w tym pomóc humanitarną. Cudem pozwolili mi iść. Zakazali jednak jechać do Mariupola - przytacza trauatyczne sceny.
Obecnie Mychajło Puryszew przebywa w spokojnym miejscu, pomaga uchodźcom z Mariupola, szuka możliwości wynajęcia mieszkania, a także chce zbudować minimiasteczko dla swoich rodaków. I marzy, żeby swojemu czerwonemu busowi, który ratuje życie, postawić pomnik - w odbudowanym Mariupolu, pod flagą Ukrainy.
Łesia RODINA
