Віталій Запека - військовослужбовець та письменник з Полтави. Захищає Україну майже п’ять років - три з них воював в АТО, а від початку повномасштабного російського вторгнення в батальйоні "Полтава". Є командиром відділення РПГ. Попри запеклі бої, продовжував писати навіть на передових лініях. Від початку вторгнення Віталій Запека видав друком три книги. Зараз письменник перебуває на реабілітації, після поранення від кулі ворожого снайпера. Ukrayina.pl поспілкувалась з військовослужбовцем про його творчу та військову діяльність.
Ви вже загалом понад 5 років на війні. Розкажіть, будь ласка, як вирішили піти добровольцем?
Я вже 6 рік на війні. У 2014 я зрозумів, що це не просто громадянська війна. У 2015 році я записався у "Добробат". Я провоював в АТО у 2015-2018 роках. Повномасштабне вторгнення я зустрів як цивільний, був письменником, драматургом. Наступного дня після вторгнення, 25 лютого я вже був у військкоматі.
Якщо порівняти війну тоді і зараз, що для вас змінилось?
Я написав роман про початок АТО, коли погано одягнені та погано озброєні солдати не просто зупинили ворога, але і частково прогнали його назад. Коли я потрапив на фронт після повномасштабного вторгнення, я побачив, що ті недоліки, які я описав у книжці, знову появляються. Коли я командував відділенням, то остаточно зміг одягнути бійців лише у серпні-вересні 2022 року. Пізніше з’явилось озброєння. Війна 2014-2018 років і зараз відрізняється за цінностями, озброєнням, безпілотниками. За три роки АТО я лише раз був свідком використання фосфорних боєприпасів. Зараз я був не лише свідком, а по мені вони летіли. Мовчу вже про інші види озброєння
За роки повномасштабного вторгнення, також бачите різницю між війною у 2022 і зараз?
До серпня минулого року в мене тішилась душа, що в нас достатньо боєприпасів, що ми їх отримуємо, що ворог має великі втрати. Перспективи були чудовими. А от від вересня 2023 року ми вперше зустрілись з FPV-шками, які почали по нас використовувати і почалася помітна економія боєприпасів з нашого боку і посилення у росіян. Коли мене поранили у квітні, ми чергували на позиціях. Я лише збив 15 FPV-шок своїм РЕБом. Я нарахував 43 прильоти по моїх позиціях за 1.5 години. Від нас у їх бік відповіді не було. Лише пізніше вночі. Одна відповідь на тисячу прильотів.
У квітні цього року ви отримали поранення руки від кулі снайпера. Як зараз проходить ваша реабілітація?
Я щасливчик. Евакуація з поля бою - це завжди проблема. Я відпрацював дві доби і на виході потрапив під кулю снайпера. Один із товаришів, який залишився цілим, допоміг перебинтуватися. Тоді йшов дощ і безпілотники обмежено літали. Я майже без перешкод вийшов. 4 кілометри пішки йшли. Щодо реабілітації. Лікарі говорять, що я повноцінно не зможу працювати рукою. Я не згоден бути все життя інвалідом. Тому працюю, роблю вправи. Може комусь це здасться не значним, але для мене це зараз успіх, порівнюючи з тим, яким я був після поранення. Я дістаю до свого носа, вуха. Я вже 4 дні можу опустити руку вниз. Під час написання текстів вже дістаю до кнопки "Shift" на клавіатурі. Я вірю, що всупереч словам лікарів, я роблю все, щоб не залишитись людиною з інвалідністю
Ви почали писати у 2015 році під час АТО. Це війна вас так надихнула?
Письменником сформувався на війні. Але щось примітивне почав писати у 2014 році. По серйозному я почав писати на війні. Це було щось середнє між романами та п’єсами. Пізніше я вже виписався. На війні я фотографував. Був також фотохудожником. Я мав фотоапарат і розумів історичність подій. Зробив за три роки близько 10 тисяч знімків. Коли я їх виставляв у мережі, читачі вимагали описів та пояснень. Я дуже дивувався, що вподобань на фото менше ніж коментарів. А потім я не зчувся як з'явились тексти без фотографій. Війна - це не тільки стрілянина та вибухи. Є чергування, коли тебе нічого не відволікає. Не має інтернету, спілкування, а це класний час для роздумів. Я думав про різні ситуації та історії та писав їх. Це вилилось в романи. Я давав іноді їх товаришам читати. Потім випадково надрукували одну, другу книжку і так пішло.
Війна вас штовхає на створення книжок?
Я постійно клянусь, що ця книжка про війну остання. Я їх надрукував 3 за час повномасштабного вторгнення. Ще три десь є просто написані. Не хочу друкувати. Моя мрія - забути про війну і писати або щось розумне, або смішне, добре та світле. Кожного разу з виходом нової книжки в мене це не виходить. Я зараз не дописую відсотків на десять свої романи, подумки роблю фінал і кидаю.
По-перше - війна це біль і я хочу її забути, як тільки вона закінчиться. По-друге, я з тих письменників, які вважають, що письменник - це вільна людина. Має право писати стільки, скільки хоче. Мій обов’язок як письменника, надрукувати якомога менше книжок. Тоді це будуть якісні та відповідальні книжки. Я поставив ліміт - 10 книг. Надрукованих вже 7. Тобто в мене є ще три. Це мають бути якісні книги і бажано не про війну. Остання моя книжка про війну "Бабах на всю голову" вийшла у видавництві "Vivat", в яку нещодавно був приліт у Харкові. Там я описав перші дні війни, весь шок і розпач. Я розумів, що таких трьох днів ніколи не було і не буде. Я хотів їх записати. Я боявся загинути і не встигнути дописати цю книгу. Єдине, що ця книжка вийшла за короткою. Хоча всі мої романи короткі. Бо я на передніх лініях на фронті, я боюсь не закінчити свої романи, загинути, тому вони виходили всі короткими. Зараз в мене є час привести їх до ладу, поки я на реабілітації.
Якщо ви свої рукописи не друкуєте, то пишете просто для себе?
Так, для себе. Мене це влаштовує. Мені це подобається. Двічі в мене була спокуса надрукувати два рукописи, але я їх знищив.
Чому так радикально вирішили знищити свої рукописи?
Якщо слюсар робить деталь, але з браком, в нього два варіанти - підсунути її бракованою або знищити і зробити кращу. Та сама історія. Краще не дати читачу те, в чому ти маєш сумнів. Ніж підсунути не якісний продукт, на мій погляд. Іноді я помиляюсь
Зараз над чим працюєте?
Я працюю над кіносценарієм. В мене вже є кіносценарії. Один по книжці "Полінка", по якому мали навіть знімати стрічку. Зараз я пишу кіносценарій по книжці "Бабах на всю голову". Зараз є багато майданчиків, де їх можна зняти.
Які ваші подальші творчі плани? Чи є роман над яким працюєте?
В мене є задумка, я сподіваюсь що це буде найпотужніший мій роман. Але для цього мені треба 8-14 місяців життя і наполегливої праці. Я за нього боюсь братися, бо не знаю свого майбутнього. Цей роман має бути про сильну жінку. В мене є така особливість - я пишу книги від імені героя. Зараз я хочу написати роман від імені жінки - зріс її становлення, розвитку, через призму історій нашої країни.
