"Микола виріс у селі Богатир Волноваського району, що на Донеччині. Писав вірші, мав гарний голос, грав на гітарі. Після школи вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, де здобув спеціальність слідчого, — розповідає газеті "Експрес" брат загиблого Олександр Самойленко. — В університеті Микола відвідував секції пейнтболу і ножового бою. Та найбільше йому до вподоби були курси тактико-спеціальної підготовки. Брат марив спецпідрозділом КОРД (Корпус оперативно-раптової дії. — Авт.), де, як часто повторював, було велике братство. І невдовзі він став бійцем маріупольського КОРДу, чим дуже пишався. Здобув звання старшого лейтенанта. До слова, у загоні Микола був наймолодший".
Незадовго до початку повномасштабного вторгнення Микола Самойленко приїхав до столиці — опановувати керування дронами. Там його і застало 24 лютого.
"Братові пропонували лишитись служити в Києві, бо у Маріуполі вже почались бої. Але він не погодився: потягом дістався до Покровська, звідти попросив якихось людей довезти його машиною у Маріуполь. Місць у салоні не було, тож він погодився їхати в багажнику. Такий відданий своїй справі він був, так сильно хотів бути корисним, — мовить далі Олександр. — 2 березня брат із колегами супроводжував евакуаційну колону, назустріч їм вийшли окупанти. Направили на них ствол танка. Що це проти стрілецької зброї поліцейських?! У цій автоколоні була жінка, яка бачила, як спецпризначенців КОРДу брали у полон. Її чоловіка теж полонили. Спочатку Миколу тримали в Оленівській колонії, пізніше перевели в СІЗО у Донецьк. Кілька разів рашисти дали можливість братові нам зателефонувати. Остання розмова була у вересні 2022 року. Микола був незламний. А ми писали куди тільки можна, щоб визволити його з неволі. У відповідь чули одне: "Чекайте". Це вже потім я дізнався від братових побратимів, що умови у СІЗО були жахливі. У камері на шістьох тримали 33 в’язні. На добу на всіх давали 5 літрів води. У туалет водили раз на шість днів".
28 лютого Олександрові Самойленку зателефонував командир військової частини, в якій раніше служив брат Микола, і повідомив страшну новину.
"Він дізнався, що Микола помер у полоні 19 січня 2023 року. Начебто почалося гостре запалення легенів, а потім — гострий менінгіт. Де тіло — не відомо. Важко уявити, що ми тоді пережили. Але вдалось знайти небайдужих, які дізнались, де саме захоронили Миколу і під яким номером. На тому кладовищі була велика траншея, ймовірно, окупанти туди скидали тіла наших воїнів.
Напередодні Великодня тіло брата доставили на підконтрольну територію України. Упізнати його було вже важко, але ДНК підтвердило, що то він. Ми певні, що Миколу закатували. Бо він до останку був вірний присязі. За попередньою інформацією експертів, на його тілі були сліди катування електричним струмом. Чи це стало причиною смерті — дізнаємося вже скоро".
У загиблого Миколи Самойленка лишились батьки, брат, дівчина. На прощання із ним приїхали вчителі та сусіди з Донеччини, адже дуже любили та поважали незламного українця.
