З’ясовуємо з директором Інституту соціально-політичного проектування "Діалог" Андрієм Миселюком.
— Рік тому Жозеп Боррель зазначив, що Стратегічний компас хотіли розробити давно, бо, мовляв, є загрози безпеці Європи. Наскільки вагомим стимулом для роботи ЄС у цьому напрямку стало масштабне вторгнення Росії в Україну?
— Євросоюз поступово підходив до того, що треба будувати свої безпекові й оборонні структури. Істотним поштовхом тут стала політика адміністрації Дональда Трампа, за якого відбувалося послаблення НАТО (це було і до Трампа, але за часів його президентства набрало значних темпів). Тому ЄС змушений був переходити до формулювання своєї безпекової та оборонної політики.
Стратегічний компас був представлений у листопаді 2021 року, тобто ще до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Але, безумовно, вирішальну роль тут відіграла російська агресія в Україні. Масштабна війна змусила не просто обговорювати безпекову політику, а поставила чітку вимогу ухвалити радикальне рішення у цій царині. Тобто коли ЄС упритул зіткнувся з таким глобальним викликом для безпеки Європи, як порушення територіальної цілісності та незалежності однієї з країн континенту, то змушений був реагувати доволі швидко. Як наслідок, з’явився такий важливий документ, як Стратегічний компас.
— На що зробили ставку країни ЄС у своїй політиці щодо безпеки й оборони?
— По-перше, було визначено, що євроспільнота повинна діяти швидко й рішуче, коли вибухає криза — разом з партнерами, якщо це можливо, і наодинці, коли це потрібно. Тут йшлося, зокрема, про те, що ЄС для подолання різних типів криз потрібні власні сили швидкого реагування чисельністю до 5000 військових. А ще — про формування командно-управлінських структур, які були б ефективними, а не якимись номінальними.
По-друге, було поставлено завдання підвищити розвідувальний потенціал Євросоюзу, створити спеціальний інструментарій для захисту кіберпростору, для боротьби з маніпулюванням іноземною інформацією та втручанням у внутрішні справи держав. Адже Росія спершу гібридною агресією, а потім повномасштабним вторгненням створила загрозу структурам, які гарантували безпеку європейських країн.
По-третє, Євросоюз визначив собі за мету більше інвестувати в інноваційні технології для оборони. Бо зіткнувся з потребою допомогти Україні, яка нині захищає не лише себе, а й фактично усю Європу. Для цього держави-члени взялися створювати новий центр оборонних інновацій у рамках Європейського оборонного агентства.
По-четверте, зроблено ставку на посилення співпраці з партнерами глобального та регіонального рівня задля подолання спільних загроз і викликів. Зокрема, в ЄС вирішили зміцнити стратегічне партнерство з НАТО, а також із державами, які поділяють ті самі цінності та інтереси, а саме — зі США, Норвегією, Канадою, Великою Британією, Японією.
— Що вдалося зробити за рік? У яких напрямках було найбільше зрушень?
— Завдання, які стосувалися допомоги Україні, було виконано доволі швидко. Євросоюз ухвалив рішення і щодо постачання Україні і зброї, і техніки, і боєприпасів у рамках Європейського фонду миру, створеного в березні 2021 року. Водночас запровадив десять пакетів санкцій проти країни-агресора, що мали би послабити економіку Росії та її здатність підтримувати війну в Україні.
Важливо, що держави-члени погодилися виділити додатково 2 мільярди євро для невідкладного постачання снарядів Україні. Завданням ЄС є запустити масштабне виробництво артилерійських снарядів. Тому що в Україні за день використовують стільки снарядів, скільки, грубо кажучи, одна європейська країна виробляє за рік. Але для того, щоби реалізувати мету зі збільшення чисельності та номенклатури боєприпасів, потрібні місяці і навіть роки.
Крім того, у листопаді 2022 року почала роботу Військово-консультативна місія ЄС в Україні (EUMAM), завдяки якій вже тривають навчання українських військових у державах Євросоюзу. Загалом 30 тисяч осіб має пройти військову підготовку до кінця цього року.
Водночас перші навчання мобільних сил реагування Євросоюзу (ідеться про вже згаданий 5-тисячний військовий контингент) мають відбутися у жовтні цього року. Повної оперативної спроможності ці сили набудуть до 2025 року.
— Чи можемо сподіватися на те, що Євросоюз, який прагне зміцнити свої оборонні сили й можливості, не послаблюватиме допомоги Києву? Чи не буде втоми від війни в Україні?
— Європа має політичну волю допомагати Україні. Звісно, ми розуміємо, що це не триватиме безкінечно. Але, сподіваюся, допоки Україна критично потребуватиме допомоги, ЄС допомагатиме. Передусім демонструватиме підтримку на рівні політичних рішень. А якщо будуть політичні рішення, то і практичні кроки не забаряться.
