Її історія — одна з мільйонів зворушливих розповідей про неймовірних українців. 41-річна Ірина Язова — медикиня, мама трьох дітей, яка разом зі своєю родиною скільки могла, залишалася в окупованому місті й організувала на своїй вулиці справжній шпиталь.
...Ірина пригадує, що про початок війни дізналася від сусідки. 24 лютого зранку та зайшла в квартиру й сказала: "Почалося".
"Я була стомлена після нічного чергування, тож відповіла їй: "Як почалася, так і закінчиться". Ми ще трохи поговорили, і я лягла далі спати", — розповідає жінка, яка працює в Ірпінській центральній міській лікарні та в приватному медичному закладі.
Вона каже: у перший день війни мала виклик до пацієнтки у Гостомель.
"Бабуся мешкала навпроти аеродрому, тож я побачила ці ворожі літаки, вибухи, — веде далі Ірина. — Ми їхали на автомобілі, а над нами кружляли вертольоти окупантів. Проте у той момент ще не було розуміння, що ця війна торкнеться моєї сім’ї..."
Наступного дня Ірина пішла на своє добове чергування у лікарню. Але ввечері завідувач попросив їхати додому, адже на той час заклад уже перепрофілювали під прийом поранених: з ковідного відділення, де вона працювала, виписали хворих.
У квартирі жінку чекали троє дітей... "І все одно я дуже переживала, що мене відправили додому, — каже Ірина Язова. — Мене мучило сумління, що могла б бути корисною, чимось допомагати..."
Та що більше загострювалася ситуація, то необхіднішою була медична допомога. Ірина надавала консультації з добору ліків, допомагала людям з гіпертонією, нудотою, панічними атаками, загалом поганим самопочуттям. Згодом дізналася, що на її вулиці залишилася вагітна на 40-му тижні. Виїхати вона не наважилася, тож потрібно було готувати жінку до пологів.
"Аня народжувала вперше, але була дуже спокійна й врівноважена, — пригадує Ірина. — На щастя, пологи пройшли дуже добре, без розривів і кровотеч. Щоправда, коли з’явилася голівка малюка, то дівчинка почала синіти й не дихала. Але ми дістали дитинку, перевернули, поплескали по спині й вона задихала..."
Також Ірина допомагала людям, які постраждали від окупантів. Місцевому жителю Володимиру прострелили обидві ноги, коли він повертався додому. Люди принесли його з вулиці у під’їзд. Чоловік втратив чимало крові, але, на щастя, завдяки вчасно наданій медичній допомозі його вдалося врятувати. Уже через три дні він запитав, чи можна закурити...
Іншого разу довелося бігти на виклик до жінки з півторарічною донечкою. Їхнє авто обстріляли, коли вони намагалися евакуюватися з Ірпеня. У матері була прострелена гомілка, а в дівчинки — глибока рана на нозі... Ірина Язова час до часу телефонує всім своїм пацієнтам — з ними все гаразд. Жінка щаслива, що вони вижили й одужують. У тих важких обставинах усі стали, мов рідні.
"Я не вважаю, що робила щось героїчне", — каже жінка. Вона евакуювалася з Бучі, коли залишатися там далі було вкрай небезпечно. Нині Ірина Язова з родиною у Польщі. Проте навіть за сотні кілометрів від дому її не покидає тривога, коли чує гучні звуки. Це нагадує їй вибухи та страшні пережиті часи...
Читайте найважливіші новини для українців про життя у Польщі у нашому телеграм-каналі: https://t.me/ukrayinapl