Джамало, ви мали можливість – уперше після початку великої війни – приїхати до Києва. Скажіть, які відчуття, емоції, враження від цієї зустрічі?
– За останні пів року я облетіла понад два десятки країн з активаціями на підтримку України: від США до Грузії. Навіть важко порахувати кількість міст, де були організовані івенти. Та без перебільшення можу сказати, що поїздка додому була найочікуванішою. Найбажанішою. Найемоційнішою. Нарешті могла побачитися з рідними, своєю командою і друзями.
Твій дім – там, де твої люди. Зараз для мене поняття «дім» ніби розбите на кілька фрагментів, адже батьки в одному місті, діти в іншому, друзі й команда – загалом окремий розібраний пазл.
Але, попри ці факти, суто з географічної точки зору, Київ лишається незмінною точкою тяжіння. Саме тут хотілося повести дітей до школи, грати нові альбоми, гуляти ботсадом...
Наскільки за останні пів року, де день за сім (якщо не більше), змінилась українська столиця?
– Київ існуватиме наперекір будь-яким спробам Росії зруйнувати життя містян. Так, люди стали похмурішими, але не бояться сміятися і продовжувати жити, попри сирени, новини про збиті ракети під містом. Мені здається, кияни стали ще сильнішими і загартованими.
До речі, діти залишились із вашою сестрою в Стамбулі? І як часто бачитеся з вашим чоловіком Бекіром?
– З чоловіком я бачусь час від часу, адже він за сумісництвом мій менеджер, а от із дітьми – складніше. Нині вони з моєю сестрою у Стамбулі, а я намагаюсь облаштувати для них місце у Варшаві, аби їх сюди перевезти на час участі у проекті. Не хотілося би бідкатися, але ці розлучення з дітьми – справді завдають болю.
Польські "Танці з зірками": Джамала — одна з фавориток
З 29 серпня на польських телеекранах триває шоу "Танці з зірками", в якому ви берете участь. Чи довго ви вагались перш, ніж сказати "так"?
– Моя відповідь одразу була «ні, не на часі», і тут не важко зрозуміти чому. Ми почали перемовини ще у травні, й лише всередині літа разом із командою проекту знайшли рішення, як моя участь може бути корисною. Так разом із Polsat Foundation було запущено фандрайзинг. Цей збір направлено на допомогу українським дітям, які постраждали від війни.
Тепер ми у прямому ефірі найрейтинговішого телеканалу нагадуємо, що війна не закінчилася і люди потребують допомоги. Так, це нестандартний спосіб комунікації, але на сьомий місяць війни звичайні – вже не працюють.
Тому ми продовжуємо сушити голову – які інструменти можна задіяти, аби нагадати про Україну. Тут запускаємо NFT-проект #WeAreUkraine спільно з Decentralized Investment Group – на підтримку жінок і дітей, які постраждали від війни. Тут запускаємо спільний проект із МЗС та banda Thank you, Stranger – аби подякувати сусіднім країнам за прихисток, наданий українцям. Тут – організовуємо концерти. Тут колаба з Freel – "Коли закінчаться війни". Мені здається, артисти та креатори мають особливу силу – говорити про складні й важливі речі простою мовою. І це моя сьогодні першочергова задача.
Під час репетицій у вас не виникало відчуття дежавю? Все-таки у вас за плечима участь у такому ж українському шоу?
– Позаду два епізоди і вже місяць тренувань. Якийсь час я намагалась порівнювати: а от, що б сказав Антон Нестерко (партнер Джамали на українських "Танцях з зірками", – Ред.), а от, як би це було в Україні... Та це припинилося у перші ж дні.
Річ у тому, що проекти, можливо, схожі, але моя місія у них – ні. В Україні я брала участь, аби спробувати щось нове у кар'єрі, для мене це був ще один виклик, змагання. Тут же – я борюсь за увагу Польщі до України. За підтримку у цей непростий час.
До фактору фізичного випробування (як відомо, тренування в таких шоу завжди дуже виснажливі) додався і морально-психологічний (як би не хотілося, але навряд чи з голови можна викинути війну, що точиться по той бік кордону). Наскільки останнє ускладнює завдання, які ви перед собою ставите?
– Знаєте, під час першого ефіру я дізналася про офіційну заяву щодо старту деокупації Херсона. Тоді саме ця новина надала мені заряд для дебюту у проекті й, як результат, такі високі бали. Сьогодні наші перемоги підбадьорюють одне одного. Кожен на своєму фронті, але разом – до спільної мети.
Джамала: "Польська у мене на рівні nowicjusz"
Нині ви живете у Варшаві, відкриваючи для себе це місто та його мешканців. А що вас уже приємно вразило чи здивувало? І чи дається вам польська мова?
– Живу я у Києві, а у Варшаві – у відрядженні. Якщо чесно, то, крім тренувальної зали, бачила зовсім мало. Намагаюся цілком і повністю присвятити себе підготовці, адже розумію – цього разу на шоу на мене дивляться як на представницю країни, а тому презентувати свій дім я би хотіла якнайкраще.
Мені дуже пощастило з напарником – Яцек не тільки класний тренер, а й друг. Людина, якій не потрібно було пояснювати навіщо я тут і що хочу сказати своєю участю. За короткий час ми здружилися з ним і його дружиною, та спілкуємося переважно англійською. Польська у мене на рівні nowicjusz.
Як ви для себе пояснюєте, чому поляки, з якими у нас не завжди в історії складались хороші відносини, так щиро відкрили свої серця українцям у хвилину біди?
– Польща добре пам’ятає Другу світову, окупацію. Та й старше покоління тут добре усвідомлює, який вплив має російська влада і якими можуть бути наслідки її дій.
Країна є міцним партнером у цій війні, й коли я кажу це, маю на увазі не лише підтримку на політичній арені, кількість надісланої військової техніки чи саппорт вимушено переміщених осіб. Ця думка має підґрунтя простого людського спілкування з сотнями поляків за пів року: їм болить, і вони, звісно ж, розуміють, що за Україною росія може піти далі.
Генерал Валерій Залужний нещодавно озвучив втрати України з початку повномасштабної війни: це – 9 тисяч бійців… Погодьтесь, жахлива цифра?
– Це не просто страшна цифра. Це рана, яка не загоїться ніколи. Тому що це смерті у неспровокованій, вандальській і терористичній війні, якої ми не хотіли. Нас посеред ночі прийшли грабувати, вбивати і кричати на весь світ "ми не винні".
Наостанок хотів би запитати, що сниться сьогодні Джамалі? І чи бодай "там" сьогодні ви – вільна, безтурботна і по-справжньому щаслива?
– Сниться вільне життя вдома: на усіх 603,5 тисяч квадратних кілометрах України!
Богдан БОНДАРЕНКО
***
Bohdan Bondarenki, Ukrayina.pl: Ostatnio miałaś okazję - po raz pierwszy od rozpoczęcia wielkiej wojny - by przyjechać do Kijowa. Jakie są twoje odczucia, emocje, wrażenia z tego wyjazdu?
Jamala: W ciągu ostatnich sześciu miesięcy przeleciałam ponad dwa tuziny krajów z akcjami na rzecz Ukrainy: od USA po Gruzję. Trudno nawet zliczyć miasta, w których organizowano imprezy. Ale bez przesady mogę powiedzieć, że wyjazd do domu był najbardziej wyczekiwany. Najbardziej pożądany. Najbardziej emocjonalny. Wreszcie zobaczyłam swoją rodzinę, zespół i przyjaciół.
Twój dom jest tam, gdzie są twoi ludzie. Teraz dla mnie pojęcie "domu" rozbite jest na kilka kawałków, bo rodzice są w jednym mieście, dzieci w innym, a przyjaciele i zespół jak porozrzucane puzzle.
Ale pomimo tego z geograficznego punktu widzenia Kijów pozostaje dla mnie niezmiennym punktem ciężkości. To tutaj chciałam posłać dzieci do szkoły, nagrywać nowe płyty, spacerować po parku.
Jak bardzo zmieniła się ukraińska stolica w ciągu ostatnich sześciu miesięcy?
- Kijów będzie istniał wbrew wszelkim próbom Rosji, by zniszczyć życie jego obywateli. Owszem, ludzie stali się bardziej przygnębieni, ale nie boją się śmiać i nadal żyją pomimo syren czy wieści o rakietach zestrzelonych nad miastem. Wydaje mi się, że mieszkańcy Kijowa stali się jeszcze silniejsi i bardziej zahartowani.
Czy dzieci zostały z twoją siostrą w Stambule? Jak często widujesz swojego męża Bekira?
- Od czasu do czasu widuję męża, bo jest moim menedżerem, ale z dziećmi jest to trudniejsze. Obecnie są z moją siostrą w Stambule, a ja staram się urządzić dla nich miejsce w Warszawie, aby przenieść je tutaj na pewien czas. Nie chciałabym narzekać, ale to rozdzielenie z dziećmi naprawdę sprawia mi ból.
Polski "Taniec z Gwiazdami". Jamala jest jedną z faworytek
Od 29 sierpnia na ekranach polskich telewizorów leci program 'Taniec z gwiazdami", w którym bierzesz udział. Jak długo wahałaś się, zanim zgodziłaś się w nim wystąpić?
- Moja natychmiastowa odpowiedź brzmiała "nie, to nie jest właściwy czas" i nietrudno zrozumieć, dlaczego. Rozpoczęliśmy negocjacje w maju i dopiero w środku lata wspólnie z zespołem projektu znaleźliśmy rozwiązanie, w jaki sposób mój udział może być przydatny. Wspólnie z Polsat Foundation rozpoczęto zbiórkę pieniędzy. Zbiórka jest skierowana na pomoc ukraińskim dzieciom, które ucierpiały w wyniku wojny.
Teraz na antenie popularnej telewizji przypominamy na żywo, że wojna się nie skończyła i ludzie potrzebują pomocy. Tak, to niestandardowy sposób komunikacji, ale w siódmym miesiącu wojny normalne sposoby już nie działają.
Dlatego nadal zastanawiamy się, jakimi narzędziami można przypomnieć o Ukrainie. Tutaj uruchamiamy projekt NFT #WeAreUkraine wraz z Decentralized Investment Group – aby wspierać kobiety i dzieci dotknięte wojną. Tutaj rozpoczynamy wspólny projekt z Ministerstwem Spraw Zagranicznych i zespołem Thank you, Stranger - aby podziękować sąsiednim krajom za schronienie udzielone Ukraińcom. Organizujemy tu koncerty. Oto współpraca z Freel - "Kiedy skończy się wojna". Myślę, że artyści mają szczególną moc mówienia o złożonych i ważnych sprawach prostym językiem. I to jest dzisiaj moje podstawowe zadanie.
Czy podczas prób miałaś wrażenie déjà vu? Przecież masz za sobą udział w tym samym show w Ukrainie?
- Minęły dwa odcinki i miesiąc treningu. Przez jakiś czas próbowałam porównywać: co powiedziałby Anton Nesterko [partner Jamali w ukraińskim "Tańcu z Gwiazdami" – red.], jak by to było w Ukrainie. Ale w pierwszych dniach to się skończyło.
Chodzi o to, że projekty mogą być podobne, ale moja misja nie. W Ukrainie wzięłam udział, aby spróbować czegoś nowego w swojej karierze, dla mnie było to kolejne wyzwanie, konkurs. Tutaj walczę o uwagę Polski dla Ukrainy. O wsparcie w tym trudnym czasie.
Do czynnika próby fizycznej (jak wiadomo trening w takich show jest zawsze bardzo wyczerpujący) dodano czynnik moralny i psychologiczny (trudno wybić z głowy wojnę, która toczy się po drugiej stronie granicy). W jakim stopniu to drugie komplikuje zadanie, które przed tobą stoi?
- Podczas pierwszej audycji dowiedziałam się o oficjalnym oświadczeniu w sprawie rozpoczęcia deokupacji Chersonia. Ta wiadomość dodała mi siły podczas debiutu i w efekcie tak wysokie punkty. Dziś te zwycięstwa nawzajem się wzmacniają. Każdy na własnym froncie, ale razem ku wspólnemu celowi.
Jamala: Mój polski jest na poziomie nowicjusza
Mieszkasz w Warszawie, odkrywasz dla siebie to miasto i jego mieszkańców. Co mile zachwyciło lub zaskoczyło? I czy mówisz po polsku?
- Mieszkam w Kijowie, w Warszawie jestem w podróży służbowej. Szczerze mówiąc, poza salą treningową widziałam bardzo mało. Staram się w pełni i całkowicie poświęcić przygotowaniom, ponieważ rozumiem, że tym razem podczas show patrzą na mnie jako na reprezentantkę kraju, dlatego chciałabym jak najlepiej zaprezentować swoją ojczyznę.
Miałam dużo szczęścia z moim partnerem w tańcach - Jacek jest nie tylko świetnym trenerem, lecz także przyjacielem. Osobą, której nie musiałam tłumaczyć, dlaczego tu jestem i co chcę powiedzieć moim udziałem. W krótkim czasie zaprzyjaźniłam się z nim i jego żoną. Komunikujemy się głównie po angielsku. Mój polski jest na poziomie nowicjusza.
Jak tłumaczysz sobie, dlaczego Polacy, z którymi w przeszłości nie zawsze mieliśmy dobre stosunki, tak szeroko otworzyli serca na Ukraińców w potrzebie?
- Polska dobrze pamięta II wojnę światową, okupację. Tutaj starsze pokolenie doskonale zdaje sobie sprawę z wpływu rosyjskiego rządu i tego, jakie mogą być konsekwencje jego działań.
Kraj jest silnym partnerem Ukrainy w tej wojnie i kiedy to mówię, nie mam na myśli tylko wsparcia na arenie politycznej, ilości wysyłanego sprzętu wojskowego czy wsparcia przymusowo wysiedlonych ludzi. Ta opinia opiera się na prostej komunikacji międzyludzkiej z setkami Polaków: oni współczują i oczywiście rozumieją, że Rosja może pójść dalej.
Generał Wałerij Załużnyj ogłosił niedawno, że straty Ukrainy od początku wojny na pełną skalę to 9 tys. żołnierzy. Straszna liczba.
- To nie jest tylko przerażająca liczba. To rana, która nigdy się nie zagoi. Ponieważ są to zgony w niesprowokowanej, barbarzyńskiej i terrorystycznej wojnie, której nie chcieliśmy. Przyszli obrabować nas w środku nocy, zabijać nas i krzyczeć na cały świat "nie jesteśmy winni".
Na koniec chciałbym zapytać, o czym śni dziś Jamala? A czy jesteś przynajmniej "tam" wolna, beztroska i naprawdę szczęśliwa?
- Śnię o wolnym życiu w domu - na wszystkich 603,5 tysiącach kilometrów kwadratowych Ukrainy!
Autor: Bohdan BONDARENKO
