Ukraiński chór dziecięcy "Szczedryk" z Kijowa, ukraiński chór "Dumka" z Nowego Jorku oraz chór "Trinity Wall Street" wystąpiły wspólnie w Stanach Zjednoczonych z okazji stulecia premiery "Szczedryka". Koncert odbył się kilka dni temu w prestiżowej Carnegie Hall w Nowym Jorku. To dobra okazja, by przypomnieć, skąd pochodzi "Szczedryk", utwór, którego melodię wszyscy zapewne kojarzą jako jedną z najbardziej znanych anglojęzycznych kolęd - "Caroll of the Bells". Często pojawia się m.in. w świątecznych amerykańskich filmach (w tym w "Kevinie samym w domu") i stąd kojarzona jest przez odbiorców na całym świecie.
Mykoła Leontowycz napisał "Szczedryka" na początku XX wieku, pobierał wtedy lekcje u słynnego muzykologa Bolesława Jaworskiego. Kiedy zaczęli ćwiczyć, Jaworski polecił Leontowyczowi napisać polifonię i wykorzystać do tego znaną ukraińską piosenkę. Szczedriwki były piosnekami obrzędowymi, śpiewanymi zimą. Wybór kompozytora padł na Szczedryka. Uważa się, że tekst pieśni powstał w czasach pogańskich. A Leontowycz napisał do niego muzykę - kompozycję na chór mieszany na cztery głosy.
W rzeczywistości ten utwór składa się tylko z czterech nut, powtarzających się si, la, si, sol. Leontowycz wyczuł w tych nutach wielką harmonię i dzięki polifonii stworzył tak rozbudowane dzieło chóralne, że można je nawet nazwać minisymfonią. "Szczedryk" to dzieło życia Leontowicza. W końcu autor zmienił i przepisał je około 20 razy!
W Ukrainie zaczęto masowo wykonywać dzieła Leontowycza. Jako pierwszy zrobił to chór Uniwersytetu Kijowskiego. To wykonanie "Szczedryka" przyniosło kompozytorowi wielki sukces. Nazwisko Leontowycza stało się znane w kręgach muzycznych i wśród ogółu społeczeństwa.
Jak ukraiński "Szczedryk" stał się kolędą?
Poza granicami Ukrainy po raz pierwszy utwór ten został wykonany we Francji, gdzie zyskał ogromną popularność. I wkrótce świąteczna melodia dotarła do Ameryki. Ideą tournee było również promowanie idei ukraińskiej. Jednym z najważniejszych wydarzeń z tym związanych był występ chóru Ołeksandra Koszyca w Nowym Jorku w 1922 roku. Jednak Amerykanie uznali, że ta piosenka nie ma autora i zaczęli postrzegać ją jako pieśń ludową. Koszyc zaczął udowadniać społeczności amerykańskiej, że nie jest to dzieło ludowe, lecz ukraińskie dzieło wielkiego autora Leontowycza. W ten sposób kompozytor zyskał światową sławę.
Już w 1936 roku Petro Vilgovsky, Amerykanin pochodzenia ukraińskiego, wymyślił słowa dla tej kompozycji w języku angielskim. W Ukrainie ta piosenka nie jest śpiewana w Boże Narodzenie, ale w Szczedryj Weczir - 13 stycznia.
Pierwotne źródło tekstowe związane jest z epoką przedchrześcijańską, kiedy nowy rok rozpoczynał się wczesną wiosną, wraz z powrotem jaskółek - na Ukrainę.
Szczedriwka wychwala właściciela domu i jego rodzinę.
Szczedryk, szczedryk, szczedryweczka
Przyleciała jaskółeczka
Zaczęła sobie szczebiotać
Gospodarza wołać:
"Wyjdź, wyjdź, gospodarzu,
popatrz na owczarnię,
tam owieczki sobie chodzą,
a jagnięta się rodzą.
Masz dobry towar,
będziesz miał dużo pieniędzy,
Masz dobry towar,
będziesz miał dużo pieniędzy,
a jak nie pieniędzy, to plew:
masz żonę czarnulkę."
Szczedryk, szczedryk, szczedryweczka.
Przyleciała jaskółeczka
Nieco ponad 100 lat temu Mykoła Leontowycz pozwolił obcej osobie spędzić noc w domu swoich rodziców, nie podejrzewając, że ta osoba go zastrzeli. Miało to miejsce w nocy 23 stycznia 1921 roku. Prawda o tym, jak to się stało, była skrupulatnie ukrywana, wyszła na jaw dopiero w latach 2000., kiedy w niepodległej Ukrainie otwarto archiwa sowieckich służb specjalnych.
Na ferie zimowe Leontowycz i jego rodzina pojechali do wsi Markiwka. Pewnego wieczoru nieznajomy zapukał do drzwi ich domu. Mężczyzna przedstawił się jako inspektor Afanasij Hryszczenko, komisarz Czeka do walki z bandytyzmem na wsiach. Poprosił o przenocowanie. Leontowyczowie przyjęli go gościnnie.
Mykoła Leontowycz opowiadał czekiście o swojej muzyce, grał na pianinie. Po długich rozmowach rodzina poszła spać. Ojciec, Mykoła i Afanasij spali w jednym pokoju. Ojciec Dmytro okrył czekistę futrem, żeby mu nie było chłodno...
Około szóstej rano ojciec wyszedł z domu. W tym momencie Afanasij Hryszczenko podszedł do śpiącego Leontowycza, podniósł koc i strzelił mu z karabinu w brzuch. Rodzinę obudził głośny dźwięk. Wszyscy wbiegli do pokoju. Mykoła krwawił, obok był Hryszczenko z bronią. Przed śmiercią Leontowycz powiedział: "Ojcze, co to za eksplozja, dlaczego jest tak ciemno? Daj mi światło, daj mi wodę".
Podczas jednego z koncertów Leontowycz zapomniał o teczce z dokumentami na fortepianie. Później zwrócono mu teczkę, ale zauważył, że dokumenty były powywracane. W teczce były dwa bilety do Pragi. Tak, Leontowycz planował emigrację z kraju. W tym czasie inteligencja ukraińska bardzo często uciekała za granicę z powodu prześladowań ze strony władz. Mykoła Leontowycz postanowił szukać lepszego życia gdzie indziej, a władze chciały zatrzymać słynnego kompozytora, aby nie skompromitował jej swoją ucieczką.
Rosjanie stwierdzili, że Hryszczenko nie był agentem Czeka, ale zwykłym bandytą, który chciał obrabować rodzinę. I zabił tylko jednego młodzieńca, który się opierał.
Julia Hołodyga
Щедрик: цю українську колядку знає весь світ! Яка в неї історія?
На концерті з нагоди століття прем’єри «Щедрика» у США в залі та онлайн виступили український дитячий хор «Щедрик» із Києва, український хор «Думка» з Нью-Йорка та хор «Трініті Вол-Стріт».
Історія "Щедрика": чотири ноти, які підкорили світ
Над знаменитим "Щедриком" український композитор Микола Леонтович працював майже усе життя.
Микола Леонтович написав "Щедрик", коли брав уроки у відомого музикознавця Болеслава Яворського. Коли вони почали займатись поліфонією, Яворський доручив Леонтовичу написати багатоголосся і використати для цього якусь відому українську пісню. Вибір композитора впав на "Щедрик". Вважається, що текст пісні був складений ще за язичницьких часів. І от згодом Яворський побачив нового "Щедрика" -- композицію для змішаного хору в чотири голоси.
Насправді ця щедрівка має дуже обмежений діапазон, адже складаєтсья лише із чотирьох нот. При цьому одна з них повторюється -- сі, ля, сі, соль. Леонтович же відчув у цих нотах неабияку гармонію і завдяки поліфонії створив такий розвинений хоровий художній твір, який можна назвати навіть міні-симфонією.
"Щедрик" – це робота всього життя Леонтовича. Адже автор змінював, переписував і дописував її близько 20 разів!
Згодом щедрівку в обробці Леонтовича почали масово виконувати в Україні. Першим це зробив хор Київського університету у 1916 році. Це виконання "Щедрика" принесло йому великий успіх. Ім'я Леонтовича стало відомим у музичних колах і серед широкої публіки.
Як український "Щедрик" підкорив світ?
Вперше цю щедрівку виконали у Франції, де вона здобула шалену популярність. А незабаром різдвяна мелодія добралась до Америки.
Однією з найважливіших подій був виступ хору Олександра Кошиця в Нью-Йорку у 1922 році. Проте американці вирішили, що ця пісня не має автора і почали сприймати її за народну. Вони хотіли навіть писати кілька варіацій на тему щедрівки. Кошиця почав доводити американській спільноті, що це не народний твір, а український, еніального автора Леонтовича. Так композитор здобув світову славу.
Вже у 1936 році американець українського походження Петро Вільговський придумав до цієї щедрівки слова англійською мовою.
До речі, в Україні цю пісню співають не на Різдво, а на Щедрий вечір - 13 січня.
Як чекісти прибрали автора "Щедрика"
100 років тому Микола Леонтович дозволив незнайомцеві переночувати в батьківській хаті, не підозрюючи, що ця людина застрелить його.
Це сталося у ніч на 23 січня 1921 року. Автор знаменитого "Щедрика" гостював у батька. Ввечері грав на фортепіано і розповідав про творчі плани, а вранці прокинувся від пострілу… Правду про те, як це сталося, ретельно приховували, вона виплила лише у 2000-х роках, коли у незалежній Україні відкрили архіви радянських секретних служб.
На зимові свята Леонтович з сім’єю поїхав у село Марківка — до свого батька, священика. Одного вечора у двері будинку постукав незнайомець. Чоловік відрекомендувався інспектором Афанасієм Грищенком, уповноваженим ЧК з боротьби проти бандитизму в селах. Попросився переночувати. Леонтовичі гостинно прийняли його.
Микола Леонтович розповідав чекістові про свою музику, грав на фортепіано. Після довгих розмов родина лягла спати...
За моїми даними, батько, Микола і вбивця спали в одній кімнаті. Отець Дмитро накрив чекіста своєю шубу, аби той не змерз...
Близько шостої години ранку священик вийшов з хати. У цей момент Афанасій Грищенко підійшов до сплячого Леонтовича, підняв ковдру і з гвинтівки вистрелив йому в живіт.
Родина прокинулася від гучного звуку. Усі забігли в кімнату, а там — стікає кров'ю Микола, поруч — Грищенко зі зброєю.
Перед смертю Леонтович промовив: "Батьку, що це за вибух, чому так темно? Дайте мені світла, дайте води".
За що ж вбили композитора?
Під час одного з концертів Леонтович забув на піаніно папці з документами. Згодом йому повернули папку, але він помітив, що документи гортали. У папці були два квитки до Праги. Так, Леонтович планував емігрувати з країни. Тоді українська інтелігенція дуже часто втікала за кордон через звинувачення в націоналізмі, переслідування. Тож і Микола Леонтович вирішив шукати кращого життя деінде. Влада ж хотіла зупинити відомого композитора, щоб не скомпрометував її своєю втечею.
Якою була офіційна версія вбивства?
Казали, що Грищенко — не агент з ЧК, а звичайний бандит, який хотів пограбувати родину. І вбив лише одного молодого чоловіка, який міг чинити опір.