"Straciliśmy utalentowanego sportowca" — mówi Serhij Izosimow, wiceprezes Federacji Trójboju Siłowego Ukrainy. — Chibowski był niepokonany wśród swoich rówieśników, ustanowił sześć rekordów kraju. Zawsze walczył do końca - dodaje.
"Jarosław zaczął trenować trójbój siłowy, gdy był w piątej klasie szkoły podstawowej" — mówi Tetiana Chibowska, matka bohatera. - Odradzałam mu, mówiłam, żeby nie nosił ciężkiego żelaza, ale Jarosław nie słuchał, bardzo kochał swoją pracę. To dzięki sportowi utorował sobie drogę życiową. Nawet w czasie wojny, kiedy tylko było to możliwe, trenował i angażował innych chłopców - opowiada.
– Jarosław celowo porzucił karierę sportową i poświęcił się obronie Ukrainy – mówi Serhij Bortnyk, bliski przyjaciel, z którym Chibowski występował w reprezentacji. — Choć w sporcie wykazywał fenomenalne wyniki, a na poziomie juniorskim nie przegrał ani jednego mistrzostwa kraju. W wieku 18 lat Jarosław, ważący 74 kg, przysiadł z 210-kilogramową sztangą. Dodał wynik 165 kg w wyciskaniu leżąc i 225 kg w martwym ciągu.
W wojsku był nie mniej utalentowanym żołnierzem niż sportowcem. Pracował jako snajper, zwiadowca, potrafił strzelać z wielu rodzajów broni. Nigdy nie narzekał.
Serhij Bortnyk mówi, że Jarosław przeżył dwie kontuzje. "Po pierwszej, której doznał latem, Chibowski musiał przechodzić rehabilitację przez dwa miesiące, ale po 30 dniach wrócił na front" – mówi Serhij Bortnyk. - Półtora miesiąca temu Jarosław otrzymał ranę odłamkową w nogę i twarz. Wyzdrowiał, ale miał pełne prawo do poddania się rehabilitacji.
"Jak mam się zrelaksować w kurorcie lub pójść na masaż, kiedy moi bracia i siostry umierają w tej chwili?" Jarosław wyjaśnił mi swój drugi przedwczesny powrót na front. Poszedł walczyć nawet z niezagojoną raną na brodzie. W dniu śmierci Chibowski miał pełne prawo przebywać na rehabilitacji, a nie na wojnie.
Jarosław marzył o założeiu rodziny. Od kilku lat spotykał się ze swoją ukochaną Natalią, a w maju planowali wziąć ślub.
"Jarosław marzył o własnym domu i wielu dzieciach" — dodaje matka bohatera. — Ostatni raz wyszedł z domu o świcie, nie budząc mnie. Zdążyłam wybiec do samochodu i usłyszałam od syna: "Całuję, kocham, nie żegnamy się. Niedługo wrócę." Ja wciąż czekam na przyjście syna..."
Oleg ZUBARUK
На війні загинув рекордсмен України з паверліфтингу. В той день він мав перебувати на реабілітації
"Ми втратили талановитого спортсмена, — каже Сергій Ізосімов, віцепрезидент Федерації паверліфтингу України. — Хібовський був непереможний серед своїх ровесників, поставив шість національних рекордів. Завжди бився до останнього. А ще пригадую, що він завжди усміхався, коли змагався".
"Ярослав ще в п’ятому класі став займатися паверліфтингом, — розповідає Тетяна Хібовська, мама героя. — Я відмовляла його від того, щоб тягав важке залізо, але Ярослав не слухав, дуже любив свою справу. Саме завдяки спорту він проклав собі стежку в житті... Навіть на війні при можливості тренувався та залучав інших хлопців".
"Ярослав свідомо пожертвував спортивною кар’єрою заради захисту України, — мовить Сергій Бортник, близький приятель, з яким Хібовський разом виступав у складі збірної. — Він показував феноменальні результати, а на юніорському рівні не програв жодного національного чемпіонату. У 18 років Ярослав, маючи вагу 74 кг, присідав з 210-кілограмовою штангою. І без екіпірування! У жимі лежачи мій приятель показував результат 165 кг, а в становій тязі — 225 кг.
В армії був не менш вправним воїном, аніж спортсменом. Працював снайпером, розвідником, штурмовиком, вмів стріляти з багатьох видів зброї. Ніколи не жалівся".
Сергій Бортник розповідає, що Ярослав пережив два поранення. "Від першого, якого він зазнав улітку, Хібовський мав проходити реабілітацію два місяці, але уже через 30 днів повернувся на фронт, — мовить приятель. — Півтора місяця тому Ярослав отримав осколкове поранення у ногу та в обличчя. Одужав, але мав повне право ще проходити відновлення.
"Як я попиватиму водичку на курорті чи ходитиму на масаж, коли в цей момент гинуть мої побратими?" — пояснював мені Ярослав своє друге передчасне повернення на фронт. Він пішов воювати навіть з незагоєною раною на підборідді... У день загибелі Хібовський мав повне право перебувати на реабілітації, а не на війні..."
Ярослав мріяв створити сім’ю. Він декілька років зустрічався з коханою Наталею, а в травні планував одружитися.
"Ярослав мріяв про власну хату та багато дітей, — додає мама героя. — Казав, що до мене приїжджатимуть онуки... Він дуже любив мене.
Востаннє поїхав з дому на світанку, не розбудивши. Я встигла вибігти до машини й почула від сина: "Цілую, люблю, не прощаємося. Скоро повернуся". І я все ще чекаю, що син приїде..."
Олег ЗУБАРУК
