Тваринам потрібна наша турбота та любов. У Львові працює притулок для коней, яких вивезли з гарячих точок
Фермерські господарства та спортивні клуби евакуйовують з місць, де тривають обстріли, коней: вони налякані та виморені.
Рудий красень Патрон грайливо гарцює. Якоїсь миті кінь зупиняється і довірливо кладе голову на плече Анни Вольської, тренерки. Аж раптом звук автосирени, що долинає здалека, змушує Патрона настовбурчити вуха, у його великих очах — невимовна тривога... "Патрон пережив ворожі обстріли у перші дні війни", — пояснює пані Анна...
"24 лютого вранці наші коні якраз були на вигулі, коли орки почали гатити по узбережжю біля Одещини. Перелякані тварини заметалися, — пригадує тренерка. — Вони пам’ятають ті звуки, і тепер, коли чують щось схоже, дуже лякаються. Щоб заспокоїти тварин, я даю їм яблучка — так вони "заїдають" стрес".
Декілька днів тому Анні Вольській з допомогою друзів вдалося евакуювати чотирьох коней із села Визирки, що у Лиманському районі на Одещині. Для Патрона, гнідих кобил Принцеси і Покірної та гнідо-рудого мерина Таука, як і ще для понад 26 евакуйованих коней з різних областей України, добрим прихистком у дні війні стали конюшні львівського іподрому.
"Дорогу до Львова коні перенесли важко, адже їхати довелося понад 14 годин, — продовжує пані Анна. — З таким делікатним вантажем коневозу дозволена лише швидкість, що не перебільшує 70 кілометрів на годину... Тварини помітно схудли. Але мине ще декілька днів — і тут, у спокої, сподіваюся, вони повернуться до своєї звичної спортивної форми".
Тренерка заводить Патрона до конюшні — тут його чекає порція сіна на вечерю і відпочинок. А я тим часом знайомлюся з мамою Патрона — Принцесою, а також плямистим Тауком і чотирирічною кобилою на ім’я Покірною. У цьому році цю молоду кобилу вперше планували вивезти на змагання. Але війна зламала всі плани.
...Пані Анна розповідає про особисту трагедію — її чоловік Денис, який був військовослужбовцем, командиром батареї, із першого дня війни захищав Україну, 14 березня під час контрнаступу Збройних сил України загинув під Миколаєвом... Чоловікові посмертно присвоєно звання Героя України. Лише після похорону, каже Анна, вона нарешті зважилася на евакуацію, бо це буля воля її чоловіка. Він хотів, щоб жінка була у безпеці...
"Тепер намагаюся максимум часу проводити з кіньми, — каже пані Анна. — Сподіваюся, тут, у Львові, ніколи не повториться те, що було на Одещині чи в інших, ще більш гарячих точках цієї війни. А щойно Україна переможе, ми обов’язково повернемося додому".
Федір Войтович, заступник директора іподрому, знайомить мене з іншими тимчасовими мешканцями іподрому. Нині він став добрим прихистком для великих тварин.
"На жаль, деякі кінноспортивні клуби й фермерські господарства, що спеціалізувалися на вирощуванні коней, в Україні знищені ворогом ущент, — із сумом розповідає Федір Войтович. — Наприклад, із Волновахи вдалося врятувати лише одну-єдину кобилу. На деяких коней власники нині готують документи, щоб вивезти тварин за кордон. Чи навіть змушені шукати їм нових господарів, адже догляд кіней — надто дорога й під час війни для багатьох нереальна справа".
Поряд з іподромом є невеликий готель. Там тимчасово замешкали дев’ятеро дітей і приблизно 30 дорослих — біженці з Харкова, Сєверодонецька і Києва. Для малят, яких батьки дивом вивезли з-під ворожих обстрілів, спілкування з кіньми, спостереження за тим, як вони щодня тренуються, — справжня стресотерапія. Ці добрі, шляхетні тварини вміють лікувати душевні рани. Хоча перед війною коні ще більш беззахисні, ніж ми…
Ірина Конторських
Zwierzęta też potrzebują naszej troski i miłości. We Lwowie działa schronisko dla koni ewakuowanych z ostrzeliwanych miejsc
Gospodarstwa i kluby sportowe ewakuują konie z miejsc, w których trwa ostrzał. Zwierzęta są przestraszone i wyczerpane.
Rudy koń Patron radośnie galopuje. W pewnym momencie zatrzymuje się i pewnie kładzie głowę na ramieniu trenerki, Anny Volskiej. Nagle dobiegający z daleka dźwięk syreny samochodowej sprawia, że Patronowi unoszą się uszy, a w jego wielkich oczach pojawia się niewypowiedziany niepokój... - Patron przeżył ostrzał w pierwszych dniach wojny - wyjaśnia pani Anna.
- Rano 24 lutego nasze konie właśnie spacerowały, gdy okupanci zaczęli strzelać wzdłuż wybrzeża w pobliżu Odessy. Zwierzęta były przerażone - wspomina trenerka. - Pamiętają te dźwięki, a teraz, kiedy słyszą coś podobnego, bardzo się boją. Żeby je uspokoić, daję im jabłka. Tak "zajadają" stres - dodaje.
Kilka dni temu Anna Volska z pomocą przyjaciół zdołała ewakuować cztery konie ze wsi Vyzyrky w obwodzie odeskim. Dla Patrona, klaczy Księżniczki i Uległej oraz wałacha Tauka, a także dla ponad 26 koni ewakuowanych z różnych regionów Ukrainy, stajnie lwowskiego hipodromu stały się dobrym schronieniem w czasie wojny.
- Transport koni do Lwowa był trudny, bo musiały być w transporcie 14 godzin - kontynuuje Anna. - Przy takim obciążeniu bryczki dozwolona jest tylko prędkość nieprzekraczająca 70 kilometrów na godzinę... Zwierzęta bardzo straciły na wadze. Ale minie jeszcze kilka dni - i tutaj, mam nadzieję, w spokoju powrócą do swojej dawnej sportowej formy - dodaje.
Trenerka zabiera Patrona do stajni - tu czeka na porcję siana na obiad i odpoczynek. W międzyczasie obserwuję matkę Patrona, Księżniczkę, a także cętkowanego Tauka i czteroletnią klacz o imieniu Pokirna. W tym roku ta młoda klacz miała zostać po raz pierwszy zabrana na zawody. Ale wojna zniweczyła wszystkie plany.
Pani Anna opowiada o osobistej tragedii - jej mąż Denis, który był żołnierzem, dowódcą baterii, bronił Ukrainy od pierwszego dnia wojny, zginął 14 marca podczas kontrofensywy Sił Zbrojnych Ukrainy w pobliżu Mikołajów. Mężczyzna został pośmiertnie odznaczony tytułem Bohatera Ukrainy. - Dopiero po pogrzebie - mówi Anna - zdecydowała się w końcu na ewakuację, bo taka była wola męża. Chciał, żeby kobieta była bezpieczna.
- Teraz staram się spędzać z końmi jak najwięcej czasu - mówi pani Anna. - Mam nadzieję, że tutaj we Lwowie to, co wydarzyło się w Odessie lub w innych, jeszcze bardziej doświadczonych przez wojnę miastach, już nigdy się nie powtórzy. A jak tylko wygra Ukraina, na pewno wrócimy do domu - dodaje.
Fedir Wojtowycz, zastępca dyrektora toru wyścigowego, zapoznaje mnie z innymi tymczasowymi mieszkańcami toru wyścigowego. Teraz stał się on dobrym schronieniem dla dużych zwierząt.
Niektóre kluby i farmy specjalizujące się w jeździe konnej na Ukrainie zostały zniszczone przez wroga - mówi Wojtowycz. - Na przykład z Wołnowacha ocalała tylko jeden klacz. W przypadku niektórych koni właściciele przygotowują dokumenty na wywóz zwierząt za granicę. Albo są nawet zmuszeni szukać nowych właścicieli, ale opieka nad końmi jest w czasie wojny bardzo droga… - dodaje.
Obok toru wyścigowego znajduje się mały hotel. Tymczasowo był schronieniem dla dziewięciorga dzieci i około 30 dorosłych, uchodźców z Charkowa, Siewierodoniecka i Kijowa. Dla dzieci styczność z końmi i obserwowanie, jak na co dzień trenują, było prawdziwą terapią antystresową. Te dobre, szlachetne zwierzęta wiedzą, jak leczyć rany psychiczne. Chociaż konie są w obliczu wojny jeszcze bardziej bezbronne niż my…
Iryna Kontorskich
