Життя 40-річного Богдана обірвалось 30 березня. Чоловік разом із друзями вирушив евакуйовувати людей з обстріляного Чернігова. В обідню пору вони зупинились неподалік міста — як вважали, у безпечному місці. Там чекали автобус з евакуйованими. Однак того дня розпочалось відведення військ рф у цьому регіоні, тож усі безпечні коридори змістились...
Коли прилетів ворожий дрон, Богдан разом з другом натягували на мікроавтобус маскувальну сітку. За дроном одразу прилетів снаряд. Влучив прямісінько в Богдана. На місці також загинув товариш чоловіка та дівчина, яка поверталась до Чернігова з Польщі, щоб одружитись...
Рідні та друзі Богдана кажуть, що на прикладі його сім’ї можна відстежити багатолітню історію геноциду росіян проти українців.
"Богдан родом з Коломиї. Коли його батькові було 4 роки, то радянська влада вислала родину в сибірські табори. Тож з дитинства тато казав Богданові: найгірше, що може бути в житті, — це москалі, — розповідає нардепка Олександра Устінова, подруга сім’ї. — Богдан чудово розумів, хто такі росіяни, й ніколи не вважав їх "братнім народом". Він дуже любив Україну — вона в нього завжди була на першому місці".
Богдан познайомився з Олею, сьогодні нардепкою партії "Голос", у 2008 році, в одному з київських барів. "З перших хвилин зрозуміла, що це моя людина", — каже 38-річна Ольга Стефанишина.
Вона додає, що Богдан завжди був надзвичайно принциповим громадянином. "Пам’ятаю, як якось він сварився, що я купила російський сир. Казав, що росія — це зло", — пригадує Ольга.
У пари народилось двоє донечок — Влада, якій у травні виповниться 13, та Лєра — їй нині 10 років. Богдан працював у бізнес-сфері. Займався спортом, зокрема бігом.
Ще напередодні повномасштабного вторгнення росії до України він пішов до військкомату — оформляти документи на службу, але зробити це тоді не вдалось. "24 лютого він знову пішов у військкомат, простояв у черзі майже 10 годин. З допомогою друзів записався у ТрО Києва, — продовжує Ольга. — Вони з хлопцями охороняли важливі об’єкти, але Богданові було цього мало. Тож він почав ще й волонтерити — розвозити ліки, рятувати тварин. А опісля став займатись евакуацією людей з Ірпеня, Бучі, Чернігова".
Вони з хлопцями охороняли важливі об’єкти, але Богданові було цього мало.
Друзі відмовляли його їхати у небезпечні точки, та він і слухати не хотів. Кажуть, понад усе прагнув бути корисним для своєї країни. Був упевнений у нашій перемозі й у тому, що москалям ніколи не взяти Україну.
...Богдан згорів заживо. Ли-ше через добу друзям вдалось зібрати його останки. Кремація відбулась у Києві.
"Коли Лєра дізналась, що тато загинув, то сказала, що це неможливо, хтось помилився, — каже Олександра Устінова. — Вона просила, аби ми подзвонили кудись, де скажуть, що тато насправді живий..."
"Я дізналась, що ДРГ, яка відправляла дрон і тих нелюдів, які кидали снаряди, наступного дня наші ЗСУ знищили, — додає Ольга Стефанишина. — Але мені від цього не легше...
Хочу сказати, що мій чоловік робив те, чим би мали займатись Червоний Хрест та подібні організації. Та вони виявились імпотентами, тож такі речі робили волонтери, як мій Богдан. Тому провину за смерть мого чоловіка я покладаю не лише на путінську армію, а й на такі організації".
Юлія ГОЛОДРИГА
